Документальне кіно як можливість відкритись: Міколь Рубіні про свою подорож Україною

Документальне кіно як можливість відкритись: Міколь Рубіні про свою подорож Україною

17 грудня 2019

Фільм «Шлях до гір» – перший повнометражний документальний фільм відеохудожниці Міколь Рубіні. Режисерка вирушає в маленьке село Ямна поблизу Яремчі. Хоче знайти будинок свого діда, який був змушений покинути свою домівку під час Другої світової війни. Але між непорушними стінами та тишею місцевих жителів місія Міколь виявляється складнішою, аніж планувалось.

 

Будівля діда розташована на території напівпокинутого санаторію, але доступу туди немає, територію захопили рейдери і, поставивши приватну охорону, категорично заборонили вхід.

 

Крок за кроком режисерка продовжує шукати правду. Поступово розкриває глядачеві істинне значення назви фільму. «Шлях до гір» – це й спосіб утечі євреїв під час німецької окупації й цілком конкретна дорога, якою євреїв босоніж по червоній від крові щебінці вели на неминучу смерть.

 

«Годі й пригадати сильніший фільм за участі України про трагедію Винищення за останній час», – наголошує Дмитро Десятерик, кінокритик.

 

Міколь особисто приїхала в Україну представити свою роботу на Мандрівному фестивалі. Під час подорожі вона завітала до трьох областей України: Тернопільської, Івано-Франківської та Одеської. Презентувала фільм в обласних центрах, маленьких містечках і селищах: Чортків, Вигода, Буча й інші. Узяла участь у круглих столах, бурхливих обговореннях та дискусіях. Режисерка поділилась своїми враженнями від подорожі:

 

«Завжди важливо повернути фільм туди, де зародився, до людей, з якими його було знято.

 

Протягом двох тижнів ми показували фільм, іноді навіть двічі на день. Демонстрували його найрізноманітнішим аудиторіям, дітям і старим людям у маленьких селах, де зазвичай важко знайти можливість подивитися такі роботи.

Це складний спосіб дистрибуції – потрібно мати дуже хорошу мережу партнерів, які працюють у цій місцевості, які добре знають людей і знають, як привести їх на покази.

 

Під час подорожі було дивовижно знайомитися з усіма співучасниками, чия праця зробила це можливим. Це були чутливі, зацікавлені й бойові люди. Де б я не була – у громадському просторі, у шкільному залі, у театрі чи кінотеатрі – дискусії з публікою щоразу були інтенсивними, глибокими. Було відчуття, наче все, що обговорювали, значно ширше, ніж проблеми, які порушуютьсяу фільмі. Насправді, це питання самого життя, місць, де мешкають люди, переосмислення наших ролей для майбутнього.

 

Це велике випробуванням для моєї роботи. І я рада бачити, що цей фільм працює як дуже потужний інструмент для обговорення речей, які в сучасній Україні ще ніколи так широко не обговорювали. Я не могла уявити, що так багато людей будуть вдячні за можливість відкритися. Вважаю, саме в цьому має бути суть створення документальних фільмів…

 

І я надзвичайно вдячна, зворушена цим неймовірним досвідом, насправді, у мене навіть немає слів, щоб висловити дяку за таку можливість».

 

 

 

XVI
Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини
Жовтень—Грудень 2019
Docudays UA перенесено у зв'язку з карантином
Новини
12 березня 2020
Мандрівний Docudays UA–2019: підбиваємо підсумки
Новини
30 грудня 2019
Такі, як є: стоп булінг! Виставка на Закарпатті
Новини
27 грудня 2019
Стерильний Інтернет
Новини
21 грудня 2019
У Гадячі говорили про мотивацію та боролись з кібербулінгом
Новини
19 грудня 2019
Активісти бідкаються, а влада заважає змінювати життя людей на краще
Новини
19 грудня 2019
Фільм «Сакава» відкриває завісу життя онлайн-шахраїв
Новини
19 грудня 2019