Пост-реліз Docudays UA на Львівщині: мозаїка думок і вражень

Пост-реліз Docudays UA на Львівщині: мозаїка думок і вражень

17 грудня 2018

Із середини жовтня до кінця листопада 2018 року на Львівщині відбувався XV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Перша хвиля фестивалю охопила публічні покази фільмів та дискусії навколо тематики діалогу поколінь, ПТСР, дитинства на війні, декомунізації та інших. «Післяекваторна» частина запам’яталася дитячою програмою, просвітницькими заходами й спеціальними подіями. Про «непублічне» життя фестивалю в нашому матеріалі. 

 

Дитяча програма

 

«Головним героєм» дитячої програми став фільм Тесси Луїзи Поп «Моя щаслива непроста родина», що розповідає про дітей, які зростають у неповних родинах. Стрічку обговорили як з дітьми, так і з педагогами. За словами кураторки дитячої програми фестивалю Наталки Добрянської, тематика Docudays UA «Рівні рівності» викликала дискусію та показала, які проблеми в розумінні рівності є на сьогодні серед учителів(ок) та вихованців(ок).

 

Фото: Дмитро Шацький

 

Діти побачили у фільмі щасливих дітей, а педагоги(ні) – насадження «чужих» цінностей. Діти влучно помітили: три підлітки радіють, що, попри несприятливі обставини, які відбулися в їхньому житті, вони мають можливість спілкуватися з обома батьками. Для вчителів і вчительок «рівні рівності» часто обмежуються правом на безкоштовну освіту й медицину. Неусвідомленим залишається, що сьогодні, на думку кураторки, рівність – це насамперед право бути почутими, право на гідність, недискримінацію.

 

Тренерка з питань захисту прав дитини Мар'яна Гевко також працювала зі школяр(к)ами та вчителями(ками). Під час обговорень проблематики фільму учасники й учасниці звернули увагу на важливість збереження стосунків з дитиною та забезпечення участі обох батьків у вихованні дитини навіть під час розлучення, однак останнє на сьогодні не є задовільним для нашої культури.

 

Фото: Дмитро Шацький

 

«Фільм та обговорення питань прав дитини є дуже актуальними для педагогів, оскільки саме вони працюють з дітьми щодня, бачать їх переживання та труднощі, комунікують з батьками. Завдяки фільму та організованій дискусії ми зосередили увагу на важливості сім'ї для дитини, участі обох батьків у вихованні дитини, якими ще можуть бути сімейні форми виховання, якщо відсутні біологічні батьки, які основні завдання батьків, як можна моніторити виконання батьками своїх обов'язків, яку підтримку можна надавати батькам та дитині», – розповіла Мар'яна Гевко.

 

Тренерка зібрала «недитячі» коментарі дітей щодо стрічки: «дуже цікавий і позитивний фільм, сподобалось те, як продемонстровано здатність батьків впоратися зі складною ситуацією та підтримати люблячі стосунки з дитиною»; «здивувало, що під час розлучень діти можуть бути щасливими, підтримуючи стосунки з обома батьками»; «у вихованні дитини велике значення мають двоє батьків, і у фільмі це добре показано»; «дивно бачити дітей, які можуть бути щасливими, коли їхні батьки розлучилися. Не знаю, чи це можливо в нашому суспільстві, але це дуже круто»; «дуже цікавий фільм, нестандартні сім'ї, але щасливі діти»; «фільм, що надихає, позитивний. Усі складні ситуації можна подолати, основне – це підтримка близьких».

 

Просвітницькі заходи

 

Для освітян організували тренінг «Як працювати з дітьми, які представляють меншини». Під час тренінгу учасни(ці) розбирали поняття «меншина» – хто може належати до меншин – та напрацьовували рекомендації поводження з представниками(цями) меншин.

 

Фото: Дмитро Шацький

 

«Учасниці та учасники порефлексували над власним ставленням до різних мінорітарних груп: з одного боку, є нормативні акти та суспільна культура толерантності до деяких груп, з іншого, на особистому рівні ми стикаємось зі стереотипами та упередженнями, які заважають створювати умови для розвитку особистості незалежно від її особистих обставин і досвіду», – розповіла Йош, тренерка з питань ґендеру, фемінізму і недискримінації, представниця ГО «Феміністична майстерня».

 

Юристи та юристки працювали з темою «Дискримінація за ознакою статі: застосування рішень ЄСПЛ у юридичній практиці». Цей тренінг був організований Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» і правовим клубом PRAVOKATOR. На заході під керівництвом Христини Кіт юрист(к)и обговорили наявні в українському законодавстві механізми захисту від дискримінації за ознакою статі та актуальні питання захисту прав жінок від дискримінації.

 

Фото: Дмитро Шацький

 

Усі кейси розглядалися та обговорювалися крізь призму практики ЄСПЛ у справах, пов'язаних із захистом від сексуальних домагань, домашнього насильства. «У тренінгу були поєднані soft та hard skills, що дало можливість колегам відчути себе в ролі жінки, яка може потерпати від дискримінації за ознакою статі, а також у ролі адвоката/-ки та спробувати побудувати ефективну комунікацією з клієнткою», – зазначила Христина Кіт, тренерка, юристка, адвокатка, кандидатка юридичних наук.

 

Спеціальні події

 

Телеміст з 4 областями для адвокатів(ок) і юристів(ок)


24 листопада напередодні Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства стосовно жінок одночасно у Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі вперше в історії фестивалю у форматі телемосту на базі чотирьох клубів PRAVOKATOR відбувся перегляд і обговорення фільму Манон Луазо «Мовчазна війна».

 

«Фільм привертає увагу до питань сексуального насильства стосовно жінок. Зґвалтування, примушування до вступу в статевий зв'язок, сексуальні домагання тощо є непоодинокими випадками в Україні й не лише на війні», – зазначила Христина Кіт, голова ГО «Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем”».

 

 

Зокрема, за останніми даними правозахисних організацій, на Донбасі в період з 2014 по 2017 роки зафіксовано щонайменше 40 злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством. За даними МВС, у 2017 році було зафіксовано 213 зґвалтувань. Ці дані не відображають реальної ситуації в Україні із сексуальним насильством стосовно жінок.

 

Представниці та представники юридичної спільноти під час обговорення питань, що стосуються захисту прав постраждалих, зазначили: упереджене ставлення до постраждалих з боку представників(ць) правоохоронних органів та суспільства загалом; формальний підхід до розслідування злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством; незначна судова практика, зокрема успішні кейси щодо захисту прав постраждалих; потребу в знаннях та навичках щодо захисту прав та ефективної комунікації з постраждалими від сексуального насильства тощо.

 

 

«Для нас важливо, що ми порушили актуальність цього питання серед юридичної спільноти та можемо планувати подальші спільні кроки задля покращення доступу жінок до правосуддя», – резюмувала Христина Кіт.

 

Програма ГО «Феміністична майстерня»

 

ГО «Феміністична майстерня» показала три стрічки на базі Львівського обласного молодіжного центру. Кураторка програми Йош, тренерка з питань ґендеру, фемінізму і недискримінації представила огляд показів та обговорень.

 

«Фільм “Явних проявів немає” режисерки Аліни Горлової зачіпив кілька гострих тем. По-перше, причини “добровільної” участі людей у воєнних конфліктах. Головна героїня фільму – Оксана Якубова, колишня заступниця командира батальйону по роботі з особовим складом – назвала дві причини: перша – іти, аби не забрали сина й чоловіка (за принципом «один із сім’ї»), друга ж – повертатися на війну, адже дуже складно повернутися до «нормального» життя вдома. По-друге, питання ролі жінок у війні або в протистоянні насиллю. Хоча жінки часто зображуються як ті, кого потрібно захищати, або як символ миру, у сучасній Україні військо стає місцем для самореалізації жінок, і вони виборюють право захищати мирне населення на рівні із чоловіками. Утім більш перспективним видається докорінна зміна суспільного устрою, у якому воля народу до миру буде врахована на рівні політичного розв’язання конфліктів.

 

Фото: Дмитро Шацький

 

У стрічці “Моє тіло – політичне” Аліс Ріфф порушена проблематика стигматизованої та невидимої групи людей в Україні. Кадри із життя трансґендерних людей міста Сан-Паулу (Бразилія) нагадали, що в нашому контексті ці люди часто непомітні – ані візуально, ані на рівні захисного законодавства. Тому після показу за участі активістки Women's Voices Львів, транс*небінарної персони Юлії Кульчицької розібрались з тим, кого зараховувати до трансґендерних осіб, які причини та стратегії транс-переходу для людей, та з якими повсякденними та законодавчими обмеженнями вони стикаються в Україні. Хоча e світі є деякі культури, де визнана третя стать або є можливість не позначати ґендерний маркер у документах, проте переважно проблеми лишаються схожими – від Бразилії до України.

 

Фільм “Сієва” Єнні Нюберґ сповнений танцю та роздумів над альтернативними стратегіями для тих, хто бореться із системними проблемами. Фінські танцівники й танцівниці, хоч і не займаються питаннями захисту прав людини, через свої думки та рефлексії надихнули глядацтво на розмову про спротив агресивному капіталізму та розвитку довіри в суспільстві. На думку глядачок, вибудовування особистих кордонів, яке відбувається через такий танок, як сієва, веде до розуміння своїх прав та гідності. Ці речі мають стати основою для будування гармонійних ненасильницьких стосунків з іншими людьми та з навколишнім простором».

 


Фото: Дмитро Шацький

 

Окремою спеціальною подією відбулися презентація та обговорення фільму «Сільвана» режисерок Міки Ґустафсон, Олівії Кастебрінґ, Крістіни Тсіобанеліс з тематичної програми «Квірність», що цього року вперше з’явилась на Docudays UA у Києві й спрямована на висвітлення питань із життя ЛГБТІК-людей. Покази й дискусії навколо стрічки Фредеріка Вайзмена «Ex Libris: Нью-Йоркська публічна бібліотека».

 

Публічні покази

 

Публічні покази у Львові продовжилися на локаціях у Lviv Film Centre та в Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору», які вперше в історії формату мандрівного фестивалю на Львівщині запровадили продаж квитків на сеанси. Найяскравіше запам’яталися обговорення фільмів «Жінка в полоні» Бернадетт Тузи-Ріттер та «Мовчазна війна» Манон Луази. Фільми об’єднує декілька аспектів – у центрі подій перебувають жінки, а теми, порушені режисерками, – гострі та «незручні» до обговорення.

 

Олена Кальбус, координаторка програми протидії торгівлі людьми ГО «Центр “Жіночі перспективи”»: «На мій погляд, фільм “Жінка в полоні” про невидиме, що є поряд з нами, триває, калічить душі, поглинає людські долі, про те, що називають сучасним рабством. Найболючіше запитання для тих, хто пройшов через це пекло: “Чому не звільнились?”. Найболючіша відповідь на прохання про допомогу: “Ми нічим не можемо Вам допомогти”. Сучасне рабство, як і рабство класичне, відоме нам з підручників історії, найсильніше й найглибше ранить не людське тіло, а людську душу, дух, надію, довіру і віру».

 

Фото: Юрій Ольш

 

За словами експертки, за даними Державного департаменту США, бізнес-торгівлі людьми є надприбутковими і порівнюється з торгівлею зброєю та наркотиками. Україна є країною походження, транзиту та призначення в чорному бізнесі торгівлі людьми.

 

За аналітичними даними Міжнародної організації з міграції в Україні, з 1991 року від торгівлі людьми постраждало близько 230 тисяч наших співвітчизників та співвітчизниць. Найактуальнішими для українців й українок є трудова експлуатація, використання в секс-індустрії як дорослих, так і дітей; використання в злочинній діяльності та примусовому жебрацтві. Нова форма експлуатації – використання у військовому конфлікті.

 

У випадку боротьби із сучасним рабством законодавство України є одним з найкращих в Європі і ґрунтується на Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.

 

Фото: Дмитро Шацький

 

Христина Кіт, правозахисниця: «Фільм “Мовчазна війна” привертає увагу до питань, які є актуальними в Україні, проте водночас табуйованими: сексуальне насильство стосовно жінок, а саме зґвалтування, примушування до вступу в статевий зв’язок, сексуальні домагання».

 

Юристка розповіла, що сьогодні правова система України не повною мірою готова працювати на ідентифікацію випадків сексуального насильства стосовно жінок та притягнення до відповідальності кривдників. Водночас законодавство України щодо захисту постраждалих від насильства розвивається та удосконалюється й характеризується позитивною динамікою.

 

У 2018 році був прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який передбачає додаткові механізми захисту постраждалих від домашнього насильства, зокрема сексуального. У 2019 році набудуть чинності зміни до Кримінального кодексу Україні, пов'язані зі  зґвалтуванням та сексуальним насильством. Окрім того, в Україні працюють соціальні служби та громадські організації, які надають як психологічну, так і юридичну допомогу постраждалим від сексуального насильства.

 

Фото: Юрій Ольш

 

Підсумовуючи, варто зауважити, що цьогорічний Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA на Львівщині запам’ятається темою «Рівні рівності» крізь призму публічних заходів із гострими дискусіями навколо тем посттравматичного синдрому й захисту прав жінок, просвітницькими заходами для дітей з осмисленням особливостей дитинства в неповних родинах та в умовах війни, освітніх заходів для правозахисників і правозахисниць із опрацюванням найновіших кейсів ЄСПЛ щодо теми захисту прав жінок від дискримінації та загальним розширенням аудиторії фестивалю до спільноти музейників(иць), бібліотекарів(ок), представників(ць) профільних громадських організацій, а також напрацюванням нових алгоритмів щодо організації безпеки відвідувачів і відвідувачок на заходах.

 

Матеріал: Ольга Гончар

XVI
Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини
Жовтень—Грудень 2019
«Обережно, провалля!» в бібліотеці Тернополя
Новини
08 листопада 2019
На Мандрівному Docudays UA навчать, як захищатись від онлайн-шахрайства
Новини
08 листопада 2019
Нон-стоп короткого метру в місті Дніпро
Новини
30 жовтня 2019
Мандри Docudays UA Тернопільщиною розпочалися в містечку Гусятині над Збручем
Новини
28 жовтня 2019
Лабораторія впливу «ЗМІНИ ЦЕ!» на Мандрівному Docudays UA
Новини
21 жовтня 2019
Мандрівний стартував у Бердянську
Новини
04 жовтня 2019
Представляємо трейлер Мандрівного Docudays UA- 2019
Новини
22 вересня 2019