Прощавай, кіно!
![](/thumbs/700x460/storage/2013/movies/noncompetition/goodbuy/farewell_cinema2.jpg)
Ще недавно режисери документального кіно займалися фільмуванням масових акцій протесту на вулицях українських міст, а тепер самі змушені організовувати демонстрації, щоб отримати змогу знімати фільми. Протягом перших років української незалежності виробництво кінохроніки та документальних фільмів скоротилося до мінімуму. Брак фінансування та будь-якої державної підтримки змусили ветерана української документалістики Ізраїля Гольдштейна стверджувати: «Влада не дає нам знімати, бо боїться, що за кількадесят років глядачі наших фільмів могли б запитати: а хто тоді був начальником, що довів людей до такого?» Сьогодні «начальники» добре відомі, але кінематографічних свідчень про наслідки їхньої роботи майже не залишилось. Фільм «Прощавай, кіно!» демонструє, чому так сталося: режисери пішли працювати сторожами, студії було замкнено, фінансування зйомок припинено. Цей фільм – один із найбільш радикальних у жанрі «кіно про кіно»: це кіно про те, як кіно перестало існувати.
![](/thumbs/150x150/storage/2013/movies/noncompetition/goodbuy/israel_goldstein.jpg)
Ізраїль Гольдштейн народився 1918 року. Український радянський оператор і режисер, автор понад 100 документальних і хронікальних фільмів. Фронтовий кінооператор, учасник Сталінградської битви. Серед його фільмів – «Стіна» (1988), «Бабин Яр» (1989), «Крик птаха» (1990), «Листок із записної книжки» (1993), «Прощавай, кіно!» (1995).