11 листопада у Львові відкрився ХІІІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.

Аудіовізуальний перфоманс, який показували на відкритті, торкнувся теми взаємодії реального й віртуального світів, привернув увагу до проблеми захисту прав людини і правозахисників, голос яких часто не чують у владних кабінетах. Статті конституції України, озвучені громадським активістами й активістками Львова, які то звучали виразно, то зникали за звуковими шумами життєвої суєти та байдужості чиновників.

Відкрив цьогорічний фестиваль фільм «Задириста Горобка» – історія про китайську правозахисницю Йє Хайєн на прізвисько Задириста Горобка, яка героїчно бореться проти сексуального насильства над жінками й дівчатами, разом із іншими активістками публічно привертають увагу до шістьох неповнолітніх школярок, які зазнали сексуального насильства від директора школи. Їхні життя і життя відважної режисерки Нанфу Вонґ піддаються постійним випробуванням і небезпеці – за ними стежать органи влади, їх переслідують, звинувачують у порушенні порядку і забирають у відділок, погрожують фізичною розправою.

«Цим фільмом і дискусією ми хочемо привернути увагу до діяльності правозахисниць в усьому світі й Україні зокрема, – зауважила Ніна Хома, координаторка Мандрівного Docudays UA на Львівщині. – У багатьох країнах світу ті, хто йде проти системи, стають ворогами держави і часто за відстоювання прав людини платять найвищу ціну».

«Ця жінка – це прецендент у Китаї. Загалом сексіндустрія – це величезний бізнес в будь-якій країні, і тому правозахисники наражаються на серйозний супротив», – зазначила відома правозахисниця, голова громадської організації «Жіночі перспективи» Любов Максимович. Організація, яку вона очолює, багато років займається питаннями торгівлі людьми та насильства в сім’ї. Однак, ця діяльність натикається на ряд перешкод, оскільки в Україні досі відсутня державна програма протидії насильству в сім’ї.

«А насильство породжує насильство і є однією з причин скоєння злочинів. Бо якщо дитина зростає в середовищі, де насильство є звичним явищем, то надто велика вірогідність того, що в зрілому віці вона сама буде використовувати насильство, – зауважила правозахисниця. – На жаль, в Україні жертва має доводити вчинене над нею насильство. У Польщі, наприклад, людина, яку звинувачують у насильстві, має довести, що насильства не було». За словами пані Люби, сьогодні вже є прецентденти виграних справ щодо сексуального насильства, «Жіночі перспективи» проводять навчання суддів і адвокатів по всій Україні, змінюючи їх розуміння проблеми. «Але ми ще мусимо змінювати ментальність, аби люди, стаючи свідками насильства, не були сторонніми спостерігачами, адже втручання в ситуацію може врятувати комусь життя», – зауважила Любов Максимович.

«Єдиний спосіб щось змінити – лупати цю скалу», – переконана членкиня Ради Профспілки правозахисників «Солідарність» та Голова Ради Львівської громадської організації «Дівочий клуб «Юнка» Наталія Дульнєва.

Акцентуючи увагу на приниженні жінок в усіх країнах, на небезпеки, які особливо очікують правозахисниць у всьому світі, пані Наталія переконана, що чим більше буде небайдужих людей, тим більшого результату можна буде досягнути. Адже «правозахистом можуть займатися всі, хто має співчуття і відчуття солідарності з іншими», юридична освіти для цього зовсім не обов’язкова.

«Правозахисники – як гігієна: якщо довго не чистити зуби, то буде карієс», – наголосила правозахисниця, активістка ініціативи Євромайдан SOS Олександра Романцова. Працюючи в одному з найпрестижніших банків, вона віддавала весь свій вільний час волонтерству на Майдані, а згодом залишила бізнес і повністю перейшла в громадський сектор. «Бо права людини – це те, щоб таких Майданів не було», – зауважила Олександра.

«Загалом питання сексуального насильства має свої витоки із суспільних стереотипів, які диктують певні моделі поведінки чоловіків і жінок, – зазначила громадська активістка із Луцька Богдана Стельмах. – Суспільство висуває різні вимоги до обох статей. Від жінок воно хоче, аби вони були ідеальними дружинами, мамами і господинями і нічого не каже про можливість самореалізації, тоді як чоловіків змалку налаштовують на побудову кар’єри. Жінка стереотипно розглядається як істота, яка покликана сприяти реалізації чоловіка. Це – ставлення до жінки як до істоти вторинної, як до інструменту задоволення потреб чоловіків і дітей. Але всі ми маємо свої мрії, і жінки, як і чоловіки, повинні бути повноцінною частиною суспільства, мати такі ж можливості для самореалізації і втілення своїх мрій. Ми повинні долати суспільні стереотипи сприйняття життєвого призначення жінок, і тоді проблема насильства не стоятиме так гостро».

Фото: Дмитро Шацький

Джерело: centre7.org.ua