За півтора місяці мандрів фестивалю Docudays UA, що простяглися цього року від Збруча до Черемоша, від Дністра і до річки Ікви на Волині, нам довелося побувати у двох «Афінах»: волинських і гуцульських. 4 грудня мандри завершилися у Криворівні переглядом «Живої ватри» Остапа Костюка.

«Волинські Афіни» – це містечко Кременець. «Гуцульські Афіни» - безперечно, Криворівня над Черемошем. Як не побувати тут? Півтора століття «жива ватра» культури не згасає у цьому історичному гуцульському поселенні. Кого лише не пам’ятає Криворівня: Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Гнат Хоткевич, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов (саме тут Параджанов знімав «Тіні забутих предків»)…

Фільм «Жива ватра» - це перш за все фільм про долі конкретних людей. І вони, ці люди, направду дуже гарні, живі, справжні. І ще - вони аж ніяк не вписуються в штучно-фестивальний стереотип гуцула. На жаль, не вони є «героями нашого часу». За їхніми долями вгадується доля цілих поколінь, цілої пастушої цивілізації нечуваної давнини - у епоху, коли культ дикого споживацтва заполонив світ. Так – все це на тлі глобальних змін, які загрожують природному плину життя – у Карпатах, автентичному – в культурі, людському – в людині. «Жива ватра» – про вірність покликанню, обраній справі, життєвому шляху, рідному краю, родинному гнізду, рідній людині.

Локальний приклад згуртування - у Криворівні - дала й «Жива ватра» Остапа Костюка. Початково перегляд стрічки планували просто у Церкві Богородиці. Але за півгодини до початку перегляду раптово зникло світло. На прохання отця Івана люди миттєво перейшли до садиби Зеленчуків. Товариство було дуже згуртованим – і у духовному, і буквальному сенсі – у світлиці не залишалося ані вільних крісел, ані лавок, ані місця на підлозі. На згадку про свій візит до Криворівні Docudays UA залишив тут книгу «Екранний світ Сергія Параджанова» від видавництва «Дух і Літера» – збірку есеїв, присвячених творчості всесвітньо відомого кінорежисера.  

Також, 1 грудня Docudays UA гостював із «Живою ватрою» у Верховинському коледжі туризму та Національному природному парку «Верховинський». Врешті-решт фільм привезли й до найвищого села в українських Карпатах – до Дземброні, що лежить біля підніжжя Чорногори на висоті 900 метрів. Тут глядачами були гості туристичного темпу «Білий слон» та місцеві мешканці. Багато хто з них особисто знайомий з персонажами фільму.

Текст: Олександр Степаненко

За матеріалами: 21.helsinki.org.ua