Мандри фестивалю Docudays UA Тернопільщиною вже перетнули свій екватор. Це нові зустрічі та знайомства завдяки спільному зацікавленню документальним кіно: у Бучачі, Збаражі, Звинячі, Гусятині та інших містечках. Про свої враження розповідає регіональний координатор фестивалю Олександр Степаненко.

30 жовтня Docudays UA зустрічали в Чорткові – у рідній «Бібліотеці на Зеленій». Це була особлива зустріч – через візит друзів Мандрівного із сусідніх Заліщиків.

Першим показом був фільм «Укриття» Анастасії Максимчук – історія про зіткнення людей, які прагнуть, аби в наших містах не було бездомних тварин. Одні з них створюють для таких тварин притулки й шукають «добрі руки, у які можна було б їх передати». Інші – бачать вихід у їх фізичному знищенні. Дискусію довкола питання «Проблема бездомних тварин чи проблема безвідповідальних людей?» модерувала Зоряна Лесейко – людина, яка вже не перший рік займається захистом та піклуванням про безпритульних тварин.

Зосереджена тиша панувала під час перегляду стрічки «Холодні вуха» молодого литовського режисера Лінаса Мікути. Це фільм про двох чоловіків – батька та його глухонімого сина – які усамітнено живуть у лісовій пущі десь на литовсько-білоруському прикордонні, немов біблійні пастирі. Стрічка – про невидимі стіни, які часом постають навіть між рідними людьми. Про гостре сприйняття навколишнього світу чоловіком, позбавленим від народження дару чути, і про духовну глухоту іншого. Фільм сповнений надзвичайної краси кадрів – недаремно операторка Крістіна Секейкайте отримала за нього кілька міжнародних нагород.

Кадр з фільму «Холодні вуха» режисера Лінаса Мікути

В одному зі своїх інтерв’ю Лінас Мікута розповідає, що двоє лісових відлюдників не одразу погодилися на те, щоб їхнє життя хтось фіксував на камеру. Відмовлялися: «Ми не актори, не можемо мати гарний вигляд». Режисер пояснював, що його цікавить, які вони насправді, цікавить правда про їхнє життя. Це спочатку спантеличило: «То ти хочеш УСЮ ПРАВДУ?». Зрештою крига недовіри скресла. Якось німий син навіть надіслав СМС: «Приїдь до нас рано-вранці – тут бувають міражі».

Усі фотографії: Ліля Бурдейна-Домарад та Андрій Степаненко