З 30 листопада по 11 грудня в Маріуполі проходив 17 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. У рамках фестивалю відбулися не тільки кінопокази, а й воркшопи, серед них воркшоп з крафтивізму «Скотч і макулатура», який пройшов на Платформі ТЮ.

Говорячи про сучасне мистецтво, все частіше можна почути нові слова: «крафтивізм», «артивізм», «артфемінізм» та інші. «Крафтивізм» є з них найновішим. Логіка слововжитку підказує, що це щось, пов’язане з мистецтом та активізмом. Але що це за мистецтво, про який активізм йде мова? І що взагалі мається на увазі під словом «крафт»? Пропоную не покладатися на саму лише логіку словотворення, а разом з менторкою воркшопу Машею Проніною та учасницями на прикладі маріупольського досвіду знайти відповіді на ці питання. 

 

 Jemima Wyman. Propaganda textiles (2016–2017)

Звідки ноги ростуть 

На перетині сучасного мистецтва та усвідомлення його політичного значення утворюється ціла низка практик. Однією з них є крафтивізм (craft + activism = craftivism). У вузькому значенні крафтивізм — це використання рукоділля як форми активізму. Крафтивістки та крафтивісти можуть використовувати різні техніки, але найчастіше це в’язання та вишивка. У більш ширшому розумінні до крафтивізму належить не лише рукоділля, а і будь-яка непрофесійна творчість своїми руками: кераміка, виготовлення самвидаву (зінів), збирання колажів та навіть приготування їжі!

Незважаючи на те що термін «крафтивізм» з’явився лише на початку 2000-х років, саме явище виникає раніше. Так, наприклад, крафтивізмом можна вважати виготовлення банерів суфражистками. Розвиток крафтивізму пов’язаний з антикапіталістичною соціальною боротьбою та розвитком феміністичних рухів. Важливе місце в цій практиці займають також питання екології та миробудування. 

Окрему роль у крафтивізмі відіграють колективність і згуртованість навколо процесу. Така форма активізму може слугувати взаємопідтримці та втіленню ідей солідарності. До того як жінки отримали право голосу, в’язальні вечори були хорошим прикриттям для самоорганізації та спілкування. 

Рукоділля зазвичай вважалось «жіночою домашньою роботою» та було знецінене як мистецтво. Тобто було тим самим «несправжнім» мистецтвом. Саме феміністки першими почали говорити про рукоділля як про недооцінене мистецтво та звернулись до нього як до політичної практики. Рукоділля почало поступово перетворювалось на інструмент вираження ідей. Відповідно до ідей крафтивізму, наприклад, одяг може мати не просто декоративну або прикладну функцію — він раптово трансформується в активістський банер. Авторка книжки про крафтивізм Бетсі Ґрір пише: «Сама суть крафту полягає у створенні того, що б змушувало людей ставити питання».

Однією з найвідоміших крафтивісток є данська мисткиня Маріанна Йорґенсен. Звертаючись до практики крафтивізму, у 2006 році на знак протесту проти війни в Іраці вона накрила танк гігантською рожевою ковдрою, що символічно обеззброювало його. В Україні одними з найяскравіших крафтивісток є учасниці швейного кооперативу «Швеми». 

У 2017 році «Швеми» брали участь у цілій крафтивістській виставці Textus (кураторка — Оксана Брюховецька), яка була однією з гучних феміністичних виставок 2010-х років.

 

Арттерапія для рефлексії підліткового досвіду 

У рамках заходів 17 Мандрівного Docudays UA та Платформи ТЮ особливого значення набуло надання молоді різного інструментарію відстоювання власної політичної позиції та прав. Саме таким інструментом став крафтивізм, який у контексті Маріуполя також надав можливість молоді відрефлексувати периферійне та прифронтове становище міста, його вплив на світосприйняття містян та містянок. Тобто став своєрідною арттерапією. 

Культурний ландшафт Маріуполя змінюється. Після початку бойових дій у місті почали з’являтися нові культурні проєкти та можливості для молоді, почав видозмінюватись міський простір. Проте процес змін відбувається поступово. 

Воркшоп «Скотч і макулатура» для підлітків у рамках цьогорічної теми «Тін спіріт» проводила мисткиня Маша Проніна, яка займається арттерапевтичними практиками. На сьогодні основною практикою Маші є колаж. Учасникам та учасницям було запропоновано зробити колажі-рефлексії про дорослішання в Маріуполі. Жодних спеціальних вимог для створення робіт не було, окрім прислухатися до себе. Матеріалом для колажів слугували старі журнали на кшталт «Крестьянки» або «Приазовского рабочего», газети про езотерику тощо.  

Спільною для всіх учасниць та учасників стала тема можливої міграції з Маріуполя та переживання щодо цього. «Ми сподівалися, що наш майстер-клас буде про веселе дорослішання, — зізнається менторка Маша Проніна, — але, мабуть, праця, боротьба і суворість нашого регіону дають про себе знати. У більшості учасників помітне не дуже позитивне сприйняття міста та бажання покинути його».

«Для меня взросление ещё идёт, и я чувствую себя не до конца комфортно из-за каких-то остатков “совковости”. Но зато в Мариуполе ты точно станешь взрослым, потому что ребенком остаться будет очень тяжело», — каже учасник воркшопу Микита Токар. 

 

Колаж учасника воркшопу Микити Токаря

«Я за те, щоб ми, дорослі, робили все, аби підлітки росли і будували своє життя в Маріуполі, а не були змушені виїжджати в інші міста в пошуках кращого життя. Ми бачимо, що перед ними стоїть питання: виїхати або залишитися? І ці підлітки зараз вагаються. Проте вони мають право на краще життя тут і зараз», — додає Маша.

 

 Колаж учасниці воркшопу Поліни Гонтової (Маріуполь, 2020)

 

 

 

Колаж учасниці воркшопу  Наталії Табії (Маріуполь, 2020)

Віра Процьких, співкоординаторка Мандрівного Docudays UA у Маріуполі й одна з учасниць воркшопу, згадує свій досвід дорослішання в Маріуполі так: «Я зростала у місті, коли воно було зовсім іншим: маленьким братом Донецька без натяку на розвиток, а головним святом був День металургів. Я дуже рано зрозуміла, що мені складно почуватися комфортно в місті ще десь, окрім власної кімнати й на пляжі біля моря. Багато років я хотіла переїхати звідси. Все моє дорослішання було постійним навчанням, щоб вступити в інше місто. Маріуполь навчив мене миритися із самотністю». 

Цей досвід Віра відобразила на власному колажі. 

 

Колаж учасниці воркшопу Віри Процьких  

«Від воркшопу в мене залишились дуже позитивні враження, бо я змогла дослідити й виразити своє упередження щодо Маріуполя в минулому, а також своє ставлення до життя тут і зараз», —  додає Віра. 

Платформа ТЮ не вперше проводить такі заходи. На початку осені команда Платформи разом з Машею Проніною та іншими проводили школу креативного протесту в прифронтовому селі Трьохізбенка. Протягом декількох днів діти та підлітки мали змогу дізнатися про власні права, а також навчитися захищати їх, використовуючи різні мистецькі практики. У програмі не обійшлося й без арттерапії — колажування.

 

 

Фото зі школи креативного протесту в селі Трьохізбенка (осінь, 2020)

Незважаючи на те що жодна людина на воркшопі не є професійною мисткинею або митцем, крафтивізм усе одно є мистецтвом. Чому? 

Міф про «справжнє» мистецтво

З дитинства нам розповідають про мистецтво як про щось піднесене та далеке від світу буденності. Шкільні підручники пропонують розглядати картини Леонардо да Вінчі та Ван Гога. Дитячі художні школи зводять мистецтво до живопису та вчать банально копіювати дійсність. А якщо ми в Google пошукаємо зображення до слова «художник», то побачимо здебільшого художників-чоловіків з мольбертом, пензлем та беретом на голові. Все це свідчить про існування певного загальноприйнятого бачення «справжнього» мистецтва.

«Справжнє» мистецтво спрощено зводиться до майстерного малювання. «Справжнім» художником у такому випадку буде людина з професійною освітою, яка оволоділа технікою копіювання дійсності. Не останнє значення в цьому образі займає поняття дару і таланту. Важливість дару як чогось вродженого обмежує доступність мистецтва для всіх та залишає його для обраних. Транслюється думка, що людина без дару і таланту може лише навчитися техніці, проте не творити «справжнє» мистецтво. 

Цікавим є і гендерний аспект, оскільки під образом «справжнього» художника зазвичай зображується білий нормативний чоловік, а жінка в такому баченні може претендувати хіба що на роль музи та натурниці. Розмірковуючи про це, Лінда Нохлін в есеї «Чому не було великих художниць?» пише, що основною проблемою відсутності жіночих імен в історії мистецтва є низка інституційних та культурних перешкод з боку патріархального світу, а не відсутність талановитих художниць. 

 

Deborah Kelly. Lying women (2016)

Оскільки існує поняття «справжнього» мистецтва, то на перевагу йому має існувати «несправжнє» мистецтво. Проте чи може мистецтво взагалі бути «несправжнім»? Відповідь ми знайдемо в його історії. 

До ХХ століття мистецтво мало здебільшого естетичну функцію, а витвори мистецтва були декоративними предметами розкоші. На початку ХХ століття відбувається важлива зміна в розумінні мистецтва: воно перестає бути елітарним та стає масовим. З розвитком технологій просте відтворення візуальних образів втратило цінність. 

Мисткині та митці почали активно експериментувати, досліджувати та переосмислювати кольори, форми, світло. А найголовніше — суть та призначення мистецтва. Ближче до середини ХХ століття провідне місце у мистецтві почала займати концепція в основі роботи. І разом з тим почали з’являтися нові форми мистецтва: перформанс, інсталяція, колаж тощо. Будь-що могло стати витвором мистецтва — так само, як і будь-хто міг / могла створювати це мистецтво!

Уявлення про «справжнє» і «несправжнє», зведення мистецтва до малювання, провідне значення технічності відтворення реальності, обов’язкова наявність художньої освіти — так виглядають стереотипи про мистецтво. Проте сучасне мистецтво не має з ними нічого спільного. 

Світ є динамічним: комунікації в ньому ускладнюються, а культура розвивається. Відповідно до суспільних потреб змінюється і мистецтво. Форми сучасного мистецтва стали більш придатними для просування певних політичних ідей та цінностей прав людини. Крафтивізм, як одна з них, підриває традиційні погляди на роль рукоділля та власноручної творчості, вказуючи на те, що особисте може бути політичним, а мистецтво — протестом, який надихає оточуючих та підтримує тих, хто бере в ньому участь. Найголовніше: абсолютно кожна та кожен, незалежно від віку та статусу, можуть почати займатися крафтивізмом. Чому б не сьогодні? 

 

  ¹ Термін «політичне» в тексті вживається в широкому значенні і виходить за межі юридичного визначення політики як сфери управління.. Мова йде про диспозицію та зв’язки владних відносин у суспільстві. Також поняття вказує, що позиція кожної складової суспільства (зокрема, індивідів та груп населення) визначається владними відносинами у ньому.

² «Особисте — політичне» (англ. Personal is Political) — теза, що використовувалась як об’єднавче гасло студентського руху і другої хвилі фемінізму наприкінці 1960-х років. Вислів стверджує, що на особистий досвід впливають соціальні структури та нерівності, глибоко вкорінені в суспільство. 

 

Текст: Валерія Зубатенко