Що допомагає українцям голими руками зупиняти танки? Збирати мільйони на «Байрактари»? Мандрівний фестиваль Docudays UA і Суспільне Культура підготували десять історій про стійкість українців, які допоможуть знайти відповіді на ці питання.

Публікуємо розмову з керівницею екологічної громадської організації «Флора», регіональною координаторкою Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Кіровоградській області Людмилою Шестаковою. Вона проживає та працює в Кропивницькому, з ГО «Докудейз» з 2009 року.

Ми приєдналися до Мандрівного фестивалю дуже давно, ще в 2009 році. На одному з правозахисних семінарів почули про Docudays UA. Написали заявку, що хочемо брати участь. Нас запросили на семінар, Ігор Кофман (на той час регіональний координатор у Харківській області. Зараз – проєктний координатор Департаменту з розвитку мереж Docudays UA – прим. автора) розповів, що таке Мандрівний, як відбуваються покази та обговорення, і нашу організацію прийняли в Мережу.

Після того, як ми приєдналися та почали працювати, у нас з’явилися нові партнери, прийшли студенти юридичних факультетів, нас стали сприймати більш серйозно – як організацію, яка займається правопросвітницькою роботою.

Для нашої команди Мандрівний став майданчиком для саморозвитку.

Вчилися проводити такі заходи разом з партнерами, шукали локації в Кропивницькому. Навчалися, як обговорювати фільм з глядачами, аналізувати проблему, виявляти, про які права людини йдеться у фільмі.

Фото: Docudays UA

Багато вчилися, бо такі заходи – це серйозна робота. Важлива підготовка модератора, щоб умів тримати рівень дискусії, допомагав глядачам зрозуміти цінності героїв, звертав увагу на виразні деталі й певні акценти, адресовані нам режисером. Щоб умів створити щиру атмосферу, розговорити й підтримати нерішучих, стримувати занадто балакучих. Щоб у «гострий» момент дискусії умів уникнути конфлікту, нейтралізувати провокацію.

Щоб жодне питання з аудиторії не залишалося без відповіді, ми постійно шукали експертів з різних тем для фахової дискусії, шукали гроші на оренду приміщень та всілякі інші необхідні речі.

Пробували декілька форматів показів: на велику аудиторію студентів – не спрацювало, з молоддю краще дивитися фільми й говорити не в кінозалі, а більш камерно. Проводили покази в кафе. Ця робота надихає, бо розумієш, що ти не сам у правозахисному полі, нас дуже багато.

Підтримку колег з Мережі навіть оцінити складно. Не було жодного випадку, коли звертаєшся до когось з координаторів за порадою або допомогою (а нині потрібні і поради, й допомога, бо з’явилися нові формати показів – онлайн, спільні з колегами з інших областей), а тобі відмовляють.

Колеги одразу ж «включаються» в твої проблеми, завжди відчувається підтримка. І я також з радістю допомагаю, якщо в когось є потреба. Наша Мережа – це синергія.

Фото: Docudays UA

ОБГОВОРЕННЯ ТА ДИСКУСІЇ

На нашому фестивалі ми не тільки дивимоcя кіно, а й на прикладі життя та вчинків героїв обговорюємо важливі теми і наші проблеми. І тут дуже важливо, щоб модератор був стриманий та поміркований. Іноді дуже важко втриматися, але ти розумієш міру своєї відповідальності, розумієш, які можуть бути наслідки нестриманості модератора, це допомагає не піддаватися емоційній хвилі аудиторії.

У 2018 році тема фестивалю була «Рівні рівності». Ми хвилювалися, бо це тема, яка ще й досі викликає багато дискусій в суспільстві. У нас є люди, які «горою стоять» за дотримання традицій в усьому. Такі «традиційники» не визнають рівності між чоловіками й жінками, не розуміють, чому права людини поширюються на всіх людей без винятку, в тому числі й на злочинців, а коли мова заходить про квір-спільноти, вони впадають в агресію.

Таке трапляється іноді навіть з ідейно близькими нам людьми. Один наш знайомий зустрічався з дівчинкою, але з часом вона припинила відносини, бо зрозуміла, що ЛГБТ-спільнота їй ближча. Наш молодий друг дуже болісно сприйняв цю новину.

І тут у нас Мандрівний, ми разом організовуємо покази. Думала, радилася з колегами з Мережі, чи варто запрошувати його на показ та обговорення фільму на цю тему. Запросила. Після фільму була палка дискусія, він брав участь, потім його «накрило» емоціями й він вийшов з аудиторії. Експерт, якого ми запросили на захід, повернув його.

І хлопець слухав-слухав, потім у нього включилася логіка, він почав міркувати над аргументами різних сторін, а потім став брати участь в обговоренні вже без категоричного заперечення, зважено та помірковано.

Після перегляду фільму люди спочатку більш емоційні, не бояться висловлюватися навіть категорично, а часом, буває, й агресивно, але під час дискусії, коли є різні думки, вчаться мислити й аргументовано висловлювати свою позицію.

Для мене ці зміни в людях під час дискусій – найцінніше в моїй роботі.

Фото: Docudays UA

У минулому році ми знайшли для наших заходів нову локацію – Гончаренко центр. Це відкритий простір на даху, облаштований під покази фільмів. Ми там показували фільм «Невидимі». Це стрічка про пологові травми та жінок, змушених мовчати через тиск оточення або медичного персоналу. Пройшов показ, обговорення, вже пізно, 10 вечора. А люди не йдуть, просять: «Давайте ще завтра подивимося цей фільм, хочу передивитися ще раз, привести маму, подругу, сестру, чоловіка…». Такі моменти – справжнє свято для мене й моєї команди.

ВІЙНА

Перших два тижні у мене був шок, я не розуміла, що відбувається. Ні я, ні мої близькі та друзі не вірили, що почнеться повномасштабна війна. Чоловік 24 лютого зранку зателефонував сину: «Бомблять Україну, війна», а син на той момент новини ще не дивився і не повірив.

Пізніше каже: «Вам треба евакуюватися, а я піду запишуся до тероборони». Ми з чоловіком нікуди не поїхали, а син з дружиною записалися обороняти Кропивницький. Декілька місяців вони були в місті. Потім їх відправили на схід.

Під Сєвєродонецьком синочок з дружиною загинули.

РОБОТА ДЛЯ ПЕРЕМОГИ

Із перших днів вторгнення ми збираємо гроші на військову амуніцію, обладнання. Гроші отримуємо як з України, так і з-за кордону. Амуніцію купуємо в Чехії. Спочатку бронежилети проносили через кордон на собі, так би мовити, для «особистого користування». Бо якщо закупити партію, то треба платити податок, а у нас кожна копійчина на вагу золота.

Також не полишили свою екологічну діяльність. На Кіровоградщині проблеми з водою. Її не можна вживати. Ми звернулися до наших чеських партнерів громадської організації NESEHNUTI вони надають нам дезінфектор для очищення води Sanosil для індивідуального користування та очищення води у колодязях. Це дезінфекційний засіб. Запобігає появі бактерій, вірусів, дріжджів, грибка, плісняви ​​протягом тривалого часу.

Фото: Docudays UA

Зараз ми працюємо з нашими громадами, передаємо їм цей препарат, та таблетки для очищення води у колодязях, які передає нам ЮНІСЕФ щоб вони очищали криниці в селах, просто закидаючи туди таблетки. Також ці препарати регулярно передаємо на фронт. Коли мій син та невістка воювали на сході країни, під Лисичанськом, дезінфектор їх врятував. Мости перебиті, підвозу води не було, вони набирали воду з болота, очищали її й пили.

ПРО МАЙБУТНЄ

Віримо в перемогу. Для цього робимо й будемо робити все, що вміємо та на що вистачить сил. Зараз готуємося до Мандрівного, бо наш фестиваль – це один із потужних засобів змінювати світ на краще.

Інтерв'ю записала Тетяна Кулик