Презентація фотовиставки «Нескорений Херсон» Олександра Корнякова під час Мандрівного проходила і в укритті, і з ліхтариками через відключення світла, і під час повітряних тривог. Організатори й організаторки виставки ночували в машині, провели десятки годин у дорозі та відвідали 9 міст у різних регіонах країни. А координатори й координаторки Мандрівного Docudays UA зі свого боку організували всі можливі умови для проведення фотовиставки.

Мітинги й спротив херсонців увесь світ побачив очима фотокореспондента Медіаплатформи «Вгору» Олександра Корнякова. Його фотографії з херсонських мирних акцій проти російської окупації потрапили на шпальти найвідоміших світових медіа. Олександр провів в окупації п’ять із половиною місяців. Він знімав місто та людей з 1 березня до 10 серпня і своїми роботами доводив світові, що Херсон – це Україна.

Виставка «Нескорений Херсон» – це фотоісторія про жагу до свободи сміливих та безстрашних херсонців/-ок, про їхній спротив російській окупації, що триває й досі. Автор презентував 50 робіт, з них 25 робіт – фото мітингів та протестів. І ще 25 – буденне життя херсонців/-ок під час окупації. Під час Мандрівного Docudays UA виставка відвідала Черкаси, Дніпро, Луцьк, Тернопіль, Львів, Чорноморськ, Хмільник, Чортків і Запоріжжя.

Фотовиставка «Нескорений Херсон» у Вінниці

«Сам фестиваль для мене був не новий – я про нього добре знав. Колись я вперше потрапив на Docudays UA і фестиваль увійшов у моє серце. А коли запропонували взяти участь із виставкою, я із задоволенням погодився. Організація була дуже гарною. Було приємно, що приходило багато людей, які цікавилися тими подіями. Бо я, як херсонець, отримав можливість спілкуватися з людьми з інших регіонів і розповідати про Херсон. Для мене дуже важливо, що приходить багато людей, що вони ставлять запитання і слухають. Це чудово!», – поділився враженнями Олександр про фестиваль і регіональних партнерів/-ок Мандрівного, адже ця фотовиставка стала можливою, зокрема, завдяки їм.

Звісно, під час повномасштабної війни важко планувати та розраховувати, що всі події пройдуть без корективів. Наприклад, у Тернополі за півгодини до відкриття фестивалю та виставки оголосили повітряну тривогу. Тоді ворог випустив по Україні 70 ракет. Гостям і журналіст(к)ам довелося піти в укриття. А в Черкасах, теж у перший день Мандрівного, який мала відкривати фотовиставка, вимкнули світло.

Але це не завадило провести заходи, які гості пам’ятатимуть усе життя. У Тернополі прямо в бомбосховищі спонтанно розпочалася імпровізована презентація фотовиставки від херсонців/-нок – її організаторів/-ок. У Черкасах світлини розглядали з ліхтариками. Навіть коли світло з'явилося, гості попросили не вмикати електрику, бо було дуже атмосферно – з ліхтариками та гірляндами.

Фотовиставка «Нескорений Херсон» у Черкасах

Олександр разом з колегами з Медіаплатформи «Вгору» від міста до міста розповідав про свій досвід проживання в окупації, щиро ділився спогадами та думками про майбутнє. Фотокор виїздив з Херсона до Одеси й лишався там деякий час. Однак увесь час вірив, що неодмінно повернеться, тож терпляче чекав. І дочекався.

Зараз Олександр працює в Херсоні: «Я працюю вже 11 років у медіа – це та професія, яка мені дуже подобається. Я не міг стояти осторонь від того, що відбувається в місті, хотілося фіксувати все. Також необхідно збирати фотодокази про злочини, які чинили росіяни під час окупації та після того, коли вийшли з міста. Я не міг просто спостерігати за Херсоном десь з іншого регіону. Мені потрібно бути тут, я це відчуваю».

Фотокор згадує, як 24 грудня став свідком великого жахливого обстрілу Херсону. Ще б хвилина – і він міг бути одним з жертв цієї трагедії. «Зранку я пішов знімати наслідки обстрілу, який відбувся напередодні ввечері. Ходив у мікрорайон “Забавка” знімати руйнування. Коли вже повертався через центр міста, якраз дійшов до Центрального ринку – цієї миті почався обстріл. Якби пройшла хвилина або пів, то я б міг сам опинитися під обстрілом! Мені дуже пощастило, бо ще трошки і я б сам був у тому місці, де горіли машини. Там було не багато людей, але для цього часу на ринку – вдосталь».

Життя в місті, яке ворог розкрадав та знищував протягом восьми місяців окупації, а тепер щоденно обстрілює – це постійна боротьба за виживання. Але це й також неймовірне відчуття повернення додому та свободи. «Коли ти сидиш вдома і ввечері по твоєму будинку прилітає снаряд “Граду”, то це, звичайно, дуже страшно. Довкола майже по всіх районах міста відбуваються “прильоти”. Немає відчуття, що ти в безпеці. Це дуже страшно. Що змінилося? Комунальники/-ці намагаються привести місто до хоча б якогось ладу: прибирають, замітають листя тощо. Але місто має депресивний вигляд, тому що людей надзвичайно мало. Люди продовжують виїжджати через обстріли», – поділився враженнями Олександр.

І додає: «Попри це все, я дуже хочу бути увесь час у Херсоні, все знімати та розповідати про те, як він стає на ноги. Але водночас розумію, що маю їздити, розповідати, як ми жили та протистояли в окупації. Бо Херсон – то Україна. І щодо цього питання не має залишитися жодного стереотипу».

Повну історію світлин проєкту «Нескорений Херсон» читайте в матеріалі «Першого каналу соціальних новин» за посиланням.

Текст підготували Марія Бучельнікова та Анна Юхимець.

Чільне фото: Олександр Корняков.

________

19 Мандрівний Docudays UA відбувся за підтримки Посольства Швеції в Україні, Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut, Польського Інституту у Києві. Інклюзивність фестивалю підтримують Ощадбанк та Mastercard. Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.