Цього року Мандрівний Docudays UA на Хмельниччині ГО «Подільська правова ліга» провела з 1 по 10 грудня. 

Грудневі дати проведення фестивалю були обрані не випадково. ГО «Подільська правова ліга» вже більше десяти років працює у Хмельницькій області в сфері правозахисту. Тому міжнародне свято, що відзначається 10 грудня за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини у 1948 році, послугувало приводом для організації заходів в рамках Мандрівного Docudays UA.

В рамках Мандрівного Docudays UA у Хмельницькій області відбулося шість показів із обговоренням: «Нескорений Херсон» (реж. Устин Данчук, Медіаплатформа «Вгору»), «89 днів» (реж. Павло Дорогой), «Три жінки» (реж. Максим Мельник), «Зерна голоду: Україна 1933» (реж. Ґійом Рібо), «Гості з Харкова» (реж. Галина Лаврінець), «Друге дихання» (реж. Максим Лукашов).

Крім показів та обговорень стрічок, глядачі та глядачки Хмельниччини завітали зокрема на дискусію «Документування воєнних злочинів та міжнародне правосуддя» та інформаційну сесію «Захист прав людини в умовах війни: практичні поради адвоката» та «Методи подолання стресу: практичні кейси» за участі психологині. Правозахисні події торкалися специфіки документування воєнних злочинів і практичних аспектів захисту прав людини.

ГО «Подільська правова ліга» вже вдруге проводить Мандрівний Docudays UA після початку повномасштабного вторгнення. Проте цього року – теми та обговорення були більш гострі, болючіші. Деякі глядачі/-ки після показів не могли стримати сльози, а військові подякували за увагу до актуальних проблем.

Усі фільми, окрім стрічки «Три жінки», відбулися офлайн, тож це допомогло глядач(к)ам відчути атмосферу живого спілкування. 

З нагоди відкриття Мандрівного Docudays UA на Хмельниччині відбулась пресконференція та показ фільму «Нескорений Херсон» у кінотеатрі Woodmall Cinema.

Кадр з фільму «Нескорений Херсон»

Після перегляду фільму «Нескорений Херсон» глядачі/-ки поділились враженнями:

«Я з Херсону, тому цей фільм дивитися і важко, і радісно водночас. Я відчуваю гордість за те, що я українка, що моє рідне місто – Херсон. Дякую за те, що порушуєте такі важливі теми. Це нам всім зараз дуже потрібно».

«Я з 2014 року на фронті. За цей час я бачив багато героїчних вчинків військових. Але фільм нагадав мені, скільки сили, мужності та віри у цивільних людей. Тільки разом ми можемо перемогти».

Крім цього, організатори фестивалю продовжили співпрацю з антикафе «Друзі». На базі цього закладу була проведена більшість офлайн-показів, адже у ньому збирається молодь Хмельницького, а головне – заклад знаходиться в укритті. 

Після показу фільму «Гості з Харкова» в антикафе «Друзі» глядачі та глядачки мали змогу поспілкувалися із режисеркою стрічки Галиною Лаврінець. Фільм описує життя Нелі – власниці музею-садиби народно-побутового ужитку «Омелькова хата» в селі Козубівка Полтавської області, яка разом зі своїм чоловіком допомагає адаптуватись переселенцям/-кам з Харкова. З часом стає зрозуміло, що переселенці/-ки з міста не готові до важкої фізичної роботи на городі, адже сподіваються, що війна скоро закінчиться. Без догляду посаджений врожай починає псуватися. 

Кадр з фільму «Гості з Харкова»

У розмові із режисеркою найбільше глядачів/-ок цікавило кілька питань: як виникла ідея створення такого фільму? Чи важко головним героям та героїням поводити себе природно під час зйомок? Яка доля в головної героїні Нелі та її чоловіка? 

Думки глядачів/-ок розділились. Серед присутніх були внутрішньо переміщені особи з Харкова, які проживали ситуації, схожі на зафільмовані у стрічці. Внаслідок війни вони були змушені покинути місто та звикнути до життя в селі – це дійсно важко. Дім – це не лише місце проживання, це також середовище і люди, узвичаєний спосіб життя, соціальні звʼязки та близькі. Наслідки війни – це не лише цифри, це також долі, життя і права окремих людей.

Один з відвідувачів події поділився поглядом на ситуацію: «Я все життя прожив у місті, тому не уявляю, для чого так працювати на городі. Я краще буду вдвічі більше працювати на роботі, але тільки не так. Це дуже складно. Я дуже вдячний людям, які надали нам прихисток у селі, але я б не хотів продовжувати тут жити».

Фільм показав, наскільки різні виміри можуть мати наслідки війни та вимушене переселення. Водночас присутні внутрішньо переміщені особи, які проживали усе життя в селі – не розуміли, чому головним героям та героїням стрічки важко займатись сільським господарством. 

Чільне фото: кадр з фільму «Гості з Харкова».

20 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Швейцарії в Україні, Посольства США в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.