Щороку на Мандрівному Docudays UA у Кременчуці є фільм, який показують найчастіше. В рамках проведення цьогорічного фестивалю такою стрічкою стала українська стрічка режисерки Галини Лавринець «Гості з Харкова». Фільм розповідає про внутрішньо переміщених осіб і громади, які стають для них прихистком.

Стрічка розповідає історію про Нелю – власницю музею-садиби народно-побутового ужитку «Омелькова хата» в селі Козубівка Полтавської області. Неля разом зі своїм чоловіком Олександром допомагають адаптуватися в селі внутрішньо переміщеним особам, що рятувалися від бомбардувань та обстрілів у Харкові. Вони стають одне для одного друзями. Боючися голоду, Неля дає їм великий город із посадковим насінням, на якому ті мають садити картоплю та овочі. З часом стає зрозуміло, що мешканці/-ки Харкова, що були вимушені покинути рідне місто, не були готові до важкої фізичної роботи на городі. Без догляду посаджений врожай починає псуватися. І постає питання: чи вдасться їм знати компроміс, врятувати город і свої взаємини?

Кадр з фільму «Гості з Харкова»

Обговорення стрічки в Кременчуці та Горішніх Плавнях були особливими: на одне з них приєдналася режисерка в онлайн режимі, а на інше завітали героїня фільму зі своїм чоловіком. 

Один з перших показів стрічки відбувся у перший день фестивалю, 4 грудня, для аудиторії кіноклубу Docudays UA при ГО «Лідерка». Це громадська організація, велику частину відвідувачок якої складають саме внутрішньо переміщені особи. 

Галина Лаврінець розповіла багато цікавих і часом смішних моментів, які залишилися поза кадром: про співпрацю, спільну роботу і зусилля жити разом. Жінки, що переїхали з Харкова після початку повномасштабного вторгнення, ділилися власними переживаннями. Розповідали історії про досвід роботи на городі та намагання ним опікуватися, про різні приймаючі громади і те, що кременчуцька, звісно, найкраща. 

«Домовлятися про правила»

Після ще одного з показів аудиторія обговорила фільм разом із Олегом Овчаренком, фасилітатором діалогів. Спільнота фасилітаторів та фасилітаторок, до якої належить пан Олег, працює з подібними кейсами, зображеними у стрічці, ще з 2015 року. Тоді українські громади вперше зіткнулися із хвилями внутрішньо переміщених осіб через війну та, як наслідок, конфліктами в локальних громадах.

Разом із Олегом аудиторія намагалася розібратися, як діяти у ситуаціях співжиття із малознайомими людьми. Говорили, зокрема, про необхідність проговорювати банальні речі: що робити в тій або іншій ситуації? Як не засуджувати людей, що мають відмінні цінності? Як поводити себе під час стресу? Чи ми відслідковуємо той факт, що ми в стресі?

Ще одним дуже особливим показом став показ у Горішніх Плавнях на базі Центральної міської бібліотеки комунального закладу «Централізована бібліотечна система Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області» 7 грудня. У цьому відкритому показі взяли участь головна героїня Неля зі своїм чоловіком Олександром і поділилися власними враженнями від стрічки та знімального процесу.

Мандрівний Docudays UA у Кременчуці. Фото: Марина Шляхова

Неля з Олександром розповідали про те, що серед внутрішньо переміщених осіб були різні люди: ті, які не були готові працювати на городі і ті, що активно з ним допомагали, ті, які підтримували спільне життя фінансово або робили сотні консервацій для ЗСУ, опікувалися бібліотекою, музеєм, свійськими птахами, а також працювали на звичайній роботі. 

Історії з показів є різні; сама стрічка, з одного боку, доволі проста, з іншого, болюча для всіх залучених сторін – як для внутрішньо переміщених осіб, так і для приймаючих громад. 

Авторка: Олена Глазкова, координаторка Мандрівного Docudays UA у Кременчуці.

Чільне фото: Мандрівний Docudays UA у Кременчуці.

20 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Швейцарії в Україні, Посольства США в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.