Під час 22 Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Борисполі відбувся показ фільму «Мій щоденник сексуального шантажу» режисерки Патрісії Франкеси. Подія пройшла в межах всеукраїнської інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», ініційованої Docudays UA.

Стрічка, що поєднує документальну відвертість із кінематографічною саморефлексією, дала змогу глядачам зануритися у світ жертви кібершантажу, де присутні відчуття страху, сорому, безсилля, а потім поступового звільнення.

Особиста історія як акт сміливості

У фільмі Патрісія Франкесса відкриває власну історію: у її безтурботне життя вривається невідомий, який погрожує оприлюднити інтимні фото з особистого архіву. Від паніки — до боротьби: героїня проводить власне розслідування, співпрацює з поліцією, вивчає статистику подібних злочинів і, зрештою, перетворює свій досвід на акт терапії та самозахисту.

«Мій щоденник сексуального шантажу» знято в жанрі screen-life, де дія відбувається на екранах гаджетів — у чатах, повідомленнях, листуванні. Це новий для документалістики формат, що дозволяє глядачу буквально опинитися «всередині» цифрової реальності.

Кіно як точка входу в розмову про безпеку

На показ були запрошені дитячі психологи Бориспільської громади, фахівці шкільних і позашкільних закладів освіти. Після перегляду відбулася відкрита дискусія про кібербезпеку та психологічну підтримку жертв онлайн-насильства.

У розмові взяли участь:

• Вікторія Богун, клінічна психологиня Бориспільської лікарні та кабінету ментального здоров’я «Гармонія»;

• Валерія Бунєєва, офіцерка освітньої безпеки;

Про сміливість і право на захист

Психологиня Вікторія Богун підкреслила, що головна риса героїні фільму — сміливість.

«Вона не замкнулася у своєму страху, а перетворила травму на творчість. Це — приклад того, як людина може відновити контроль над власним життям», — сказала вона.

Фахівчиня також нагадала, що у випадку, коли до психолога звертається дитина з подібною проблемою, спеціаліст має право повідомити поліцію навіть без згоди батьків — для захисту дитини та фіксації злочину.

Представники поліції, у свою чергу, наголосили на важливості співпраці між батьками, педагогами та правоохоронцями, а також розповіли, як правильно збирати докази кібершантажу — зберігати скриншоти, фото, повідомлення.

«Усе сказане чи написане онлайн може стати доказом. І кожен має пам’ятати про відповідальність за свої дії», — зазначила офіцерка Валерія Бунєєва.

Дискусія, що продовжується

Після офіційної частини психологині поділилися власними кейсами з практики — ситуаціями, де діти ставали жертвами кібербулінгу чи шантажу.
Учасниці закликали поліцію активніше висвітлювати випадки покарання винних, аби показати підліткам реальні наслідки подібних дій.

Підсумовуючи зустріч, учасники зійшлися на думці: найважливіше — виховувати у дітей впевненість, критичне мислення і розуміння меж особистої безпеки, щоб вони не ставали вразливими до маніпуляцій і шантажу.


«Коли підліток знає, що має право сказати “ні”, — це вже початок його безпеки», — зазначила одна з учасниць обговорення.

Авторка: Олена Шкребтієнко

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.