Вже традиційно у жовтні Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA завітав на Київщину. І щоразу це не просто перегляди фільмів, а простір, де порушуються важливі теми, народжуються роздуми й відбуваються справжні зустрічі.

Цього року старт фестивалю у Борисполі зібрав відкритих і небайдужих глядачів — тих, хто цінує чесне кіно і живий діалог.

Фільм, який повертає додому
У перший фестивальний день глядачі переглянули документальний фільм Дар’ї Пенькової «Де мій бронік?» — історію, що переплітає два світи: цивільний і військовий.

У центрі сюжету — сама режисерка. Дар’я повертається з безпечної та впорядкованої Німеччини до рідної Дружківки, аби зустрітися з близькими й випадково знову побачити свого знайомого Андрія — військового.

Після показу глядачі мали нагоду поспілкуватися з авторкою фільму. Атмосфера була відкрита і щира — без пафосу, але з великою довірою.

«Я знімала серцем»

Бажання зняти фільм у Дар’ї з’явилося після перегляду стрічки «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова. Спочатку вона планувала показати контраст між життям у Гамбурзі та Дружківці, пізніше — зробити інтерв’ю з військовим. Але пошук власного шляху перетворив фільм на історію повернення додому — і до себе самої.

«Я знімала серцем», — зізнається Дар’я.

І це відчувається в кожному кадрі. Фільм не тисне, не кричить — він говорить по-домашньому, але точно. Грає з глядачем через контраст сцен і музики, змушуючи сміятися й водночас замислюватися.

На фото: Дар'я Пенькова

Про чесність, комунікацію і людей

«Де мій бронік?» — це історія про щирість і довіру. Про те, як важливо чути одне одного — і цивільним, і військовим.

«Проблема комунікації є, — каже Дар’я. — Але це така сама проблема, як і між будь-якими людьми. Важливо, щоб кожна сторона відкрито говорила про свої межі й слухала іншу. Військові — це не герої в бронзі, це звичайні люди, які роблять героїчні вчинки».

Під час обговорення один із глядачів зазначив:

«Даша — талановита молода режисерка. Її фільм — щирий, без фальші, без прикрас. І саме вона — представниця того самого “рідкісного ресурсу”, про який говорить цьогорічна тема фестивалю».

Фото: обговорення фільму "Де мій бронік" з режисеркою, Бориспіль

Простір діалогу і довіри

Прем’єра «Де мій бронік?» в Борисполі пройшла дуже тепло: глядачі дякували, ставили запитання, ділилися емоціями.
Вочевидь, стрічка доторкнулася до сердець. Саме в такі миті розумієш: Docudays UA — це не просто фестиваль. Це місце для роздумів, діалогу й людяності.

Авторка: Варвара Денисенко

Цьогоріч Мандрівний знову об’єднав тих, хто шукає сенс, силу й натхнення — у документальному кіно, у собі, в інших.

Дізнайтеся більше про покази Мандрівного Docudays UA у вашому місті — на сайті travelling.docudays.ua.

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.