Що означає залишатися українцем на тимчасово окупованій території? З якими випробуваннями щодня стикаються люди, які не змогли або не захотіли залишити рідний дім? Як ми можемо підтримувати їх, навіть перебуваючи за сотні кілометрів? І що маємо робити, аби вони не відчували себе забутими? Цим непростим питанням була присвячена подія-відкриття Мандрівного Docudays UA на Закарпатті від Карпатської агенції прав людини «Вестед» .

Карпатська агенція прав людини «Вестед» багато років є регіональним партнером Мандрівного Docudays UA на Закарпатті та долучається до організації фестивалю, щоб через документальне кіно, дискусії й правозахисні заходи створювати простір для осмислення важливих суспільних питань.

В ужгородському ТатоХабі на панельній дискусії «Зв’язок, який не може зруйнувати окупація» експерт(к)и разом з учасниками та учасниці провели змістовну розмову про права та досвід людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях України, та важливість збереження їхнього зв’язку з Україною. 

Зі вступним і вітальним словом до присутніх звернулася регіональна координаторка фестивалю та голова правління громадської організації «КАПЛ «Вестед» Марія Менджул. Вона розповіла про головну тему цьогорічного Мандрівного фестивалю Docudays UA, його місію та програму.

Фото: учасники та учасниці події.

До дискусії змішаному форматі, яку модерувала  координаторка ТатоХабу Євгенія Напуда, долучилися експерт(к)и:

• Анжела Бабкіна, правозахисниця, керівниця ГО «Закарпаття-Донбас», голова Ради з питань ВПО при Закарпатській ОВА;

• Владислав Бундаш, виконавчий продюсер Громадського радіо;

• Галина Миролюбова, керівниця центру БФ «Я — Маріуполь» у м. Ужгороді;

• Денис Ріжко, заступник голови Нижньосірогозької військової адміністрації, представник центру допомоги херсонцям «Вільні разом» у м. Ужгороді.

Подія обʼєднала людей, для яких тема окупації — не абстрактне поняття і не лише професійний напрям діяльності. За кожним запитанням і кожною відповіддю стояв особистий досвід: пережиті події, вимушене переміщення, розлука з рідними, тривога за близьких, які залишилися на окупованих територіях, біль утрат і невизначеність щодо майбутнього. Деякі моменти розмови були настільки емоційними, що на очах у спікерів/-ок з'являлися сльози. І це ще раз нагадало всім присутнім: за словами «тимчасово окуповані території» стоять мільйони людських доль.

Щоденна реальність людей в окупації

Правозахисниця Анжела Бабкіна звернула увагу на правові та повсякденні труднощі, з якими стикаються українці, які залишаються на цих територіях. Йдеться не лише про обмеження прав і свобод, а й про складні життєві рішення, доступ до послуг, документів, інформації та можливість зберігати свою українську ідентичність.

Фото: Марія Менджул, регіональна координаторка Мандівного Docudays UA, голова правління ГО «КАПЛ «Вестед»; Анжела Бабкіна, правозахисниця, керівниця ГО «Закарпаття-Донбас», голова Ради з питань ВПО при Закарпатській ОВА.

Важливо розуміти: людина, яка залишається в окупації, не перестає бути частиною українського суспільства. Обставини, через які вона не змогла виїхати, не можуть бути підставою для осуду чи знецінення її досвіду.

Роль медіа та відповідальність за поширення інформації

Владислав Бундаш порушив питання, як розповідати про життя людей на тимчасово окупованих територіях, коли доступ до достовірної інформації обмежений, а публічність може становити загрозу для самих героїв матеріалів.

Це особливо важливий виклик для журналістики: розповідати правду, не наражаючи людей на небезпеку; давати голос тим, кого намагаються ізолювати, водночас дбати про їхню безпеку та приватність. Адже мовчання про окуповані території не повинно ставати нормою, але й людські історії не можуть перетворюватися лише на інформаційний контент.

Наскільки українське суспільство розуміє людей, які залишилися в окупації?

Галина Миролюбова звернула увагу на потребу чути їхні історії, бачити за різними життєвими обставинами конкретних людей і не робити поспішних висновків про їхній досвід.

Окупація змінює звичне життя, позбавляє можливості вільно обирати, змушує пристосовуватися до небезпечних обставин. Тому суспільству важливо не посилювати відчуження, а шукати способи підтримки, розуміння та взаємодії.

Фото: Марія Менджул, голова правління ГО «КАПЛ «Вестед»; Анжела Бабкіна, керівниця ГО «Закарпаття-Донбас», голова Ради з питань ВПО при Закарпатській ОВА; Галина Миролюбова, керівниця центру БФ «Я - Маріуполь» у м. Ужгороді; Євгенія Напуда, координаторка ТатоХабу.

Денис Ріжко порушив питання ролі громадських організацій у подоланні стереотипів і упередженого ставлення до тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях. Робота центрів допомоги, громадських ініціатив і волонтерських спільнот — це не лише про практичну підтримку. Це також про відновлення довіри, відчуття приналежності та розуміння, що людина не залишилася наодинці зі своїми проблемами.

Зв’язок не зберігається сам собою. Його підтримують люди — увагою, небайдужістю, словами, конкретними рішеннями та діями.

Особливо змістовним стало спільне завершальне запитання до всіх спікерів: яку одну конкретну дію держава, громадські організації, медіа або кожен із нас мають зробити вже сьогодні, аби українці на тимчасово окупованих територіях не відчували себе забутими?

Це запитання вивело розмову за межі аналізу проблем і повернуло її до головного — відповідальності за конкретні дії.

Підтримувати зв’язок із людьми, які залишилися в окупації. Не поширювати стереотипи та не засуджувати тих, чиї обставини ми не знаємо. Говорити про окуповані території та їхніх мешканців у публічному просторі. Підтримувати організації, які допомагають людям, і вимагати від держави дієвих рішень. Дбати про безпеку тих, хто ділиться своїми історіями. Це різні за масштабом кроки, але кожен із них має значення.

Для Закарпаття, яке стало домом для багатьох людей, вимушених залишити рідні міста й села, ця тема має особливе значення. Окупація може розділяти території, обмежувати свободу пересування та змінювати життя людей, але вона не повинна руйнувати наше відчуття спільності. Тому вкрай важливо створювати умови для людей на тимчасово окупованих територіях, за яких вони знатимуть: Україна про них пам’ятає, чує їх і чекає.

Авторка фото: Марія Менджул.