Ніч Кіно
Гоголь Док
«Гоголь Док» – це метафоричне спорудження Вавилонської вежі, що символізує союз людей заради єдиної глобальної мрії. Це мрія відкрити і влаштувати 10-й Фестиваль мистецтва ГОГОЛЬFEST у Києві (Україна). Фестиваль практично не має державної фінансової підтримки. Мабуть, націлені на створення творчого суспільства, не завжди здатні до діалогу одне з одним. Існує проблема: чи фестиваль буде існувати або ж зруйнується, як мрія Вавилонської вежі. «Гоголь Док» розповідає, як народжується мистецтво, та показує закулісне і щоденне життя театру. Він також зображає кризу творчості та порушує інші питання... Кожна людина бере участь у створенні, а завдання цього фільму – надихати людей на самореалізацію в мистецтві.
Аліса Павловська народилася у 1987 році в Ярославлі (Росія). Навчалася в Студії індивідуальної режисури Бориса Юхананова. Закінчила Інститут кінематографії імені Герасимова (ВДІК) як оператор.
Перед тим, як батько повернеться
Потріскані білі стіни у тьмяній класній кімнаті замінюють кіноекран. Ми у віддаленому гірському селі Грузії. Світло проектора розрізає темряву: зараз діти уперше познайомляться із кінематографом. Серед них Іман та Єва – дві дівчинки-мусульманки, для яких цей досвід стане визначальним, надихнувши узяти до рук камеру і знімати свої повсякденні життя. Дівчата зростають у місцевості, просякнутій радикалізмом, де більшість людей живе у постійному страху, що їхні родичі вирішать пожертвувати собою в ім’я Аллаха.
Фільм номінований на приз «Rights Now!»
Марі Ґулбіані – грузинська кінорежисерка і сценаристка. Закінчивши факультет філології Тбіліського державного університету (1989-1994), вивчала кінорежисуру у Державному університеті театру і кіно із 2001 по 2006 рік. Після цього продовжила навчання у школі кіно Ateliers Varan у Парижі із 2006 до 2010 року, аби досконало опанувати режисуру документального кіно. Працювала у відділі культури грузинського державного телеканалу TV1 та у програмному відділі TV9. У 2007 році заснувала продюсерську компанію Midifilm. Із 2013 року працює у фонді Noosfera та у програмному відділі тбіліського документального кінофестивалю CineDoc Tbilisi. Також була координаторкою секції CineDoc Young. У 2012 році координувала конкурс EFA Young Audience Award у Тбілісі.
Коли ягнята стають левами
У кенійському місті на кордоні із заповідником дикої природи двоє чоловіків намагаються утримати дедалі крихкіший статус-кво. Дрібний продавець слонової кістки прагне зберегти свій промисел, який намагаються знищити. Він звертається до свого двоюрідного брата – рейнджера, якому не платили зарплатню вже кілька місяців, – і разом вони розробляють план дій. Скорочення популяції слонів у Африці привернуло увагу усього світу. Коли уряд піддається цьому тиску, браконьєри постають перед екзистенційною кризою. На їхню думку, захисники дикої природи цінують життя слонів вище не тільки за слонову кістку, а й за людські життя. Хто ж ці мисливці, які готові піти на смерть, арешт і моральний осуд світу, аби прогодувати свої родини?
Фільм номінований на приз «Rights Now!»
Джон Касбе народився в австралійсько-індійській родині і майже все дитинство подорожував світом. Зростаючи у такому середовищі, він на все життя зберіг цікавість і прагнення пізнавати світ. Режисура документального кіно дала йому змогу занурюватися у досвід подорожей і ділитися відкриттями з іншими. У 10 років він придбав свою першу камеру, аби знімати інтерв’ю із дітьми зруйнованої війною Сербії, де його батьки займалися волонтерством. Зараз йому 27, і його короткометражні фільми ішли на кіноекранах усього світу, здобувши дві номінації та одну нагороду «Еммі», а також визнання Webbys, SXSW, Hot Docs, Vimeo Staff Picks та Асоціації новинних фотографів Білого Дому. «Коли ягнята стають левами» - повнометражний дебют Джона як оператора, режисера і продюсера.
Біла мама
Аліна Макарова – мати шести власних і однієї прийомної дитини. Її колишній чоловік – ефіопець, тож усі діти змішаного походження. Лише її прийомний син білий, але психологічно неврівноважений. Старші діти Аліни розуміють, що усиновлення пов’язане із труднощами, і бояться, що місця, часу і любові не вистачить на всіх. Проте вона переконує їх, що чинить правильно. Новий хлопчик приносить їм чимало проблем. Аліна показує дива витримки і педагогічних талантів. Діти стають її союзниками у вихованні нового сина. Цей фільм – епічна панорама битви за любов, справжня ода материнству.
Євґєнія Останіна закінчила Ростовський університет, де згодом здобула докторський ступінь і викладала філософію. Працювала монтажеркою кількох відомих російських документальних проектів, зокрема «Термін» (2014), «Київ/Москва» (2015), «Де закінчується галактика?» (2018), а також документального веб-проекту «Реальність» (2013). «Біла мама» - її повнометражний режисерський дебют.
Зося Родкєвич народилася у Москві. Закінчила Школу документального кіно Марини Разбєжкіної. Стала відомою завдяки документальному фільму «Зимо, йди геть» (2012). Перший повнометражний фільм Зосі, Мій друг Боріс Нємцов» (2016), здобув нагороду Краківського кінофестивалю за Найкращий документальний фільм.
Шлях до гір
Мілан. Кілька речей, які моя родина вивезла під час еміграції із Радянського Союзу до Італії у 1957 році. Світлина 1919 року, на якій зображено будинок, де народився мій дідусь. В українському селі Ямна, на просторах, де чергували озброєні патрулі. У кількох покинутих будівлях санаторію і у старому дерев’яному будинку, точно такому ж, який належав моїй родині. Чим більше триватимуть пошуки, тим більше мешканці села заплутуватимуться у порожнечі своєї колективної пам’яті. Двоє із них стануть неоціненними помічниками: найстарший місцевий партизан Петро і таксист Юра. Їхні спогади проллють світло на долю будинку, перш ніж село знову порине у свої мовчазні таємниці.
Міколь Рубіні народилася у Мілані 1982 року. Вивчала живопис у Міланській академії красних мистецтв та аудіотехнології у Школі Ірмус у Мілані. Із 2006 року працює як художниця, створюючи переважно відео-, звукові та мультимедійні інсталяції для сольних і колективних виставок в Італії і за кордоном. Її роботи присвячені певним місцевостям і пам’яті про них, а також аналізу маргінальних територій і плинові часу. У 2017 році вона заснувала l’Altauro – компанію із виробництва незалежного кіно. «Шлях до гір» - її перший повнометражний документальний фільм.
Чорний суботник
Барикади та намети стояли на Майдані ще кілька місяців після перемоги протестувальників. Хтось наголошував, що революція не закінчена і центр Києва має залишатися окупованим. Інші вважали, що час працювати в регіонах і кабінетах. У серпні 2014-го муніципальні служби та колишні майданівці вийшли на суботник. Його атмосфера нагадує мені «Чорну раду» Пантелеймона Куліша.
Пьотр Армяновський народився в Донецьку в 1985 році. Режисер і перформер. Навчався у Донецьку, Києві, Москві та Львові. Зокрема у Кліма, Маріни Абрамович та Януша Балдиґи. Його документальні фільми брали участь у фестивалях України, Естонії, Німеччини, Франції та США. Живе і працює у Києві.
Ілюзії на дні
Ця абсурдна історія відбулась у Херсоні. Для захисту найстарішої кінозали міста молодь створює культурний центр. Але земля в центрі приваблює чиновників і депутатів, які, аби звільнити територію, розпочинають війну проти культурних активістів.
Леонід Єжуров народився і живе в Херсоні. Займається громадською діяльністю та культурним активізмом. У 2016-му на базі старої кінозали разом із друзями створює культурний центр. У 2018-му бере участь у лабораторії документального кіно «Інді Лаб» і створює з хроніки центру трагікомедію про захист кінозали й абсурдну війну з «совком».
Місце та час події
м. Вінниця,
вул. Театральна, 15
