Цьогоріч Мандрівний Docudays UA відвідало близько півтори тисячі учнів-старшокласників.  Фестиваль уперше представив спеціальну програму DOCU/ДІТИ, в якій герої історій – це діти та підлітки, котрі зіштовхуються з дорослими проблемами та вчаться їх долати. Втім, деяким школярам для перегляду також були запропоновані фільми з інших  фестивальних секцій, в яких ідеться про проблеми виживання у скрутних умовах, наркозалежність і наслідки безвідповідальної поведінки.

Таня Джафарова, модераторка кінопоказів у Центральній міській бібліотеці ім. Лесі Українки, розповіла, що серед глядачів ніхто раніше не відвідував фестивалю і не бачив документальних фільмів, але у свої анкетах вони написали: «Побільше б таких фестивалів і побільше би подібних фільмів». Багато дітей після першого перегляду приходили ще кілька разів і вже без учительки. Впродовж тижня глядачі мали можливість переглянути три кінострічки: «Зламані гілки», «Кейсі Мотте Кляйн: народження актора» та «Габріель  повідомляє з чемпіонату світу». Кожен із цих фільмів мав своїх прихильників й опонентів.

За словами Тані, найбільш насторожено сприйняли фільм «Зламані гілки» Аяли Шарот. Вчителі з подивом питали:  «Чому про євреїв і голокост, а не про українців і не про голодомор?». Натомість діти були у захваті від документальної анімації. На цей фільм залишили найбільше позитивних відгуків, а останній перегляд закінчився оплесками.

Історія про хлопчика з Бразилії під назвою «Габріель повідомляє з чемпіонату світу» Ельси ван Дріль сподобалася всім і була найбільш популярною. Діти співчували головному героєві та захоплювалися його спробами покращити життя своїх ближніх, а дехто навіть підтанцьовував під музику фільму. Це був чи не єдиний фільм, під час перегляду якого діти не бавилися телефонами. Так сталося, що на один із переглядів прийшли учні з двох класів, а це більше, ніж 50 осіб. Хтось сидів на стільчиках, хтось лежав на пуфиках на підлозі за метр до екрану. Це створювало якусь особливу атмосферу близькості. Діти щиро ділилися враженнями й емоціями, які їх переповнювали.

Третя стрічка – «Кейсі Мотте Кляйн: народження актора» – виявилася ближчою дорослій публіці. Вона активно дискутувала про працю дітей-акторів, про вплив акторської гри на дитячу психіку, жваво обговорювала справжність емоцій головного героя і довго не могла розпрощатися з образами стрічки Урсули Маєр. Загалом, на тижневому перегляді в Центральній міській бібліотеці ім. Лесі Українки побувало більше, ніж 270 глядачів.

Також поділився своїми враженнями від дискусій із дітьми Ігор Дерев’яний, який  двічі модерував обговорення фільму «Зламані гілки» в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького»: «Головною метою моєї розмови було показати, що до трагедії Голокосту призвели не лише нацистська ідеологія та ресурси Третього Райху, а також національні стереотипи, котрі в середині ХХ століття заполонили суспільство та вилилися у ксенофобію під час Другої світової війни. Зокрема, мова йшла про антисемітизм. Також я звернув увагу дітей на візуальні образи фільму, котрі показують єврейську сім’ю як класично європейську, а не традиційно єврейську: рід заняття – фермерство, одяг і зачіски – європейське ретро. Основний мотив – звернути увагу, що ця єврейська сім’я нічим не відрізнялася від польської чи української, окрім окремих національних особливостей (релігія, мова, віра)».

За словами Ігоря Дерев’яного, перша група орієнтувалася в таких поняттях, як Голокост, масові вбивства, також зрозуміла, що таке стереотипи та їх небезпеку в разі підсилення пропагандою. Окремим прикладом підсилення державною пропагандою національних стереотипів слугувала розповідь про використання нацистами трагедії масових розстрілів політичних в’язів львівських тюрем наприкінці червня 1941 року, котру здійснили співробітники НКВД перед відступом з міста. Нацистська пропаганда переклала відповідальність за ці злочини на місцеву єврейську громаду і підбурила місцеве населення, шоковане трагедією та втратою родичів, до єврейського погрому 2–7 липня 1941 року, внаслідок котрого загинуло близько 1600 львівських євреїв.

«Друга ж група дітей була неконтрольована та пасивна, і мені не вдалося зацікавити їх пропонованою темою, – продовжує Ігор. – У своїй більшості, школярі не сприймали ні фільму, ні інформації. Драматичні моменти фільму викликали у більшості групи сміх і відсутність співпереживання. Під час розмови зворотного зв’язку не було, учні відмовлялися відповідати на запитання, частина учнів глузували. Під час розмови можна було “зловити” кілька уважних поглядів, проте ці діти не брали участі в обговоренні й були лише пасивними глядачами».

Щодо вражень дітей про фільми з інших програм, варто згадати реакцію школярів на побачене у фільмі «Точка відліку».  Показ проходив у приміщенні бібліотечної філії №43 ЦБС, куди були запрошені учні 8–9 класів ЗСШ № 28 міста Львова. Ось що розповів про цей захід Олег Ільницький, який модерував дискусію: «Учні виявили неабиякий інтерес до сюжету фільму, звернувши увагу на обговорення проблем свободи людини у своїх вчинках та її наслідків, ціни помилки – не лише для себе, але й для всіх, хто поруч, збереження людяності у спілкуванні із рідними, близькими та всіма, хто нас оточує. Крім того, приклад мужньої та життєрадісної жінки-інваліда дав можливість переосмислити цінність буденних життєвих моментів».

Не менш цікаво було спостерігати за реакцією дітей у кінотеатрі «Львівський кіноцентр».  Якщо покази в бібліотеках і музеї-тюрмі налаштовували юного глядача на освітній лад, то приміщення кінотеатру з великим екраном і якісним звуком  сприймалися як розважальний майданчик. Це ускладнювало процес налаштування школярів на ґрунтовні обговорення. Однак, у цілому, і в цій локації відбулися цікаві й оригінальні дискусії. Лілія Мегедин, модераторка декількох заходів у «Львівському кіноцентрі», помітила, як фільм «Габріель повідомляє з чемпіонату світу» допоміг глядачам розгледіти зворотний бік медалі. У ЗМІ все виглядає дуже урочисто та яскраво. Вболівальники з нетерпінням чекають на подію, не замислюючись, що за телеекранами залишаються проблеми, які потребують негайного вирішення. До того ж, учні жваво обговорювали порушені права дітей. В першу чергу, згадали право на житло, на відпочинок та дозвілля, а також – на власну думку, яку дорослі мають взяти до уваги, якщо йдеться про інтереси дітей.

Важливим для учнівської аудиторії є також те, що герої фільму – і Габріель, і Веслі – їхні однолітки. Вони, не чекаючи допомоги та фінансування уряду, спонсорів і ФІФА, беруть ініціативу в свої руки, організовують дозвілля для дітей власними силами.

З другого боку, такі фільми, як «Зламані гілки», на думку Лілії Мегедин, допомагають краще зрозуміти й уявити долю людини у часи збройних конфліктів, подумати про причини людських страждань і те, як можна їм запобігти. «Багатьом глядачам, як і мені, вперше довелося побачити фільм у жанрі документальної анімації. Після перегляду учні стали учасниками вікторини “Уважний глядач”. Впевнена, що деталі, які зобразила режисер фільму, запам’ятаються надовго, – ділиться вона. – На запитання про права людини, які порушують у часи збройних конфліктів, охочих відповідати було багато. Перша відповідь, що прозвучала, – право на життя. Згадали про право на любов і піклування, медичну допомогу, власну думку, свободу релігії, освіту, дозвілля та інші».

Якщо спочатку не всі глядачі були налаштовані на сприйняття такої важливої та серйозної інформації, то після перегляду вони активно долучилися і до вікторини, і до обговорення. Зуміли пояснити значення терміну «злочин проти людяності», згадали про міжнародні організації та документи, які в наш час захищають права дітей. Фільм «Зламані гілки» – історія, яка ще раз наштовхує на роздуми про наслідки страшних антигуманних ідей і бездіяльності тих, хто поряд. І це не лише трагедія єврейського народу, такі події – це приниження людської гідності.

Підготувала Ніна Хома, координаторка Мандрівного Docudays UA у Львові.

Фото: Дмитро Шацький та Артем Ковалевський.