Назва «Ефект доміно» чимось незбагненним вабить кінематографістів. Здається, не так давно вийшло на екран щонайменш два «Ефекти», обидва російські: історичний та мелодрама. На цей раз «Ефектом доміно» нарекли свою документальну стрічку польські автори Пьотр Россоловські та Ельвіра Нєвєра. Минулоріч вона мала успіх на Краківському кінофестивалі та отримала спецнагороду Польської спілки кінооператорів.

Ми замовили «Ефект доміно» свідомо: гадаємо, фільм не лише для абхазців повчальний. Для українців також. Причому не лише кримчан і донецьких.

Мандрівний Docudays UA ризикнув представити цю стрічку у бібліотеці містечка Монастириська Тернопільскої області. Чому ризикував? Історичні обставини грузино-абхазьких воєн за останні десять років сильно призабулися. Та й завжди вони сприймалися, як щось далеке. Таке, що до нас не докотиться... Молоде покоління загалом мало що знає про них. Хто там був більше винний, хто правий? Спробуй розберися. Ризикуючи, розраховували на те, що працівники бібліотеки намагатимуться зібрати елітарну аудиторію. Не скажу, що прорахувалися. Хоча у частини глядачів фільм й викликав певну розгубленість: для чого, мовляв, автори так довго ходять кругом та довкола самоочевидної істини, не оголосять її з самого початку: «Кремль зіштовхнув лобами народи Кавказу і ціною їхньої крові намагається зберегти імперію!»

Було й таке запитання: чому у фільмі ані словом не згадано долю більшості мешканців Абхазії, котрі змушено покинули її через війну та етнічні чистки? Хоч воно не зовсім так: це герої фільму уникають вести мову про долі своїх вчорашніх сусудів-грузинів, котрі стали вигнанцями - тема надто важка. Натомість камера оператора постійно спрямовує погляд до порожніх вікон полишених будинків. Оті порожні вікна – немовби очі невсипущої совісті: «Де брат твій, Каїн?» Тому й так  складно збудувати власне щастя на попелищі чужих осель. Словом, «Ефект доміно» таки відбувся: фільм збентежив, спровокував живу дискусію. Що власне і було потрібним.

Центральна бібліотека у Монастирисці на перший погляд не виглядає бідною на нові видання. Втім уявляючи, що представляють собою книжкові фонди сільських бібліотек, добре розуміємо, наскільки «спроможні» вони виховувати повагу до людської гідності та прав людини, зокрема й виконувати вимоги закону «Про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів». Тому у рамках мандрівного фестивалю ми взяли на себе зобов’язання поширювати видання гуманістичного та правового змісту. От і бібліотекам у Монастириську та Коропці подарували кілька книжок: Євгена Сверстюка, Василя Овсієнка, Шимона Редліха, Міни Дойч та ін.

На додачу тут презентували сюжет про фотовиставку Олександра Глядєлова «Чуєш, брате?». А волонтер столичного Docudays UA Інна Дзиндра поділилася власними враженнями від цьогорічного фестивального дійства. У нашої дівчини не викликає сумніву: велика і зацікавлена аудиторія гуманістичного документального кіномистецтва на столичному асфальті вже виросла. Зростає вона й на нашій благодатній землі, попри те, що хтось вважає, що нікому не потрібне таке кіно.

Олександр Степаненко

Джерело: 21.helsinki.org.ua