Майданчиком для закриття фестивалю й обговорення фільму стала Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського. У ній і відбувся показ документальної стрічки «Війна химер». Фільм презентували режисерки Марія та Анастасія Старожицькі.

«Фільм про війну, кохання та смерть, про особисту історію режисерки, моєї доньки Анастасії Старожицької та бійця-добровольця Валерія Лавренова, який вийшов з Іловайського котла, про спробу життя після... Це дуже особиста історія, яка водночас об’єднує все те, що трапилося з нашою країною в останні роки. Ми вирішили ще з Майдану просто фіксувати емоції, почуття, усе, що з нами відбувається. Знімали не заради фільму. Задля відтворення історії бійці віддали нам відео з військових дій. Такого на телебаченні не покажуть», – розповіла співрежисерка й продюсерка фільму «Війна химер» Марія Старожицька.

«Ідея зробити фільм як особисту історію почуттів, історію, як ми її називаємо, про війну, кохання та смерть, виникла згодом. Адже під час того, як ми фільмували події, ніхто не знав, як вони розгортатимуться. Ніхто не знав, що коли «Лавр» (Валерій Лавренов) піде на війну, трапиться Іловайський котел, і він виходитиме три доби з оточення. Ніхто не знав, що в нас буде спроба мирного життя, а потім подорож на передову. Саме тому рішення скласти історію ось так, як вона представлена у фільмі, виникло після повернення з наступної поїздки на передову, десь у 2015 році, – пояснює співрежисерка фільму Анастасія Старожицька. – У фільмі дві лінії – дівчини Анастасії й хлопця «Лавра». Він із Майдану йде на війну в складі батальйону «Донбас». Дівчина їде до нього, але не встигає дістатися. Починається котел, і вона не може поїхати до хлопця, тому подорожує місцями, з яких війна пішла, як-от Слов’янськ, Миколаївка, Семенівка. Це дві лінії, які поєднуються розмовою двох людей між собою, коли вони виговорюються, розповідають один одному про те, що бачать навколо себе й що відчувають усередині».

«Війна химер» – історія заради того, щоб виповісти важливі відчуття й думки. Фільм про те, як війна змінює все навколо та змінює людей. Загалом це антивоєнний фільм», – додає Марія Старожицька.

Після перегляду стрічки відбулася розмова з режисерками, де глядачі ділилися враженнями від перегляду.

«Це був особливий показ, адже на ньому присутні режисерки фільму», – говорить модераторка показів ХIV Мандрівного Docudays UA Анастасія Келим. На обговоренні Марія Старожицька наголосила, що цей фільм антивоєнний, спроба зробити «щеплення від війни». З огляду на реакції глядачів, авторкам вдалося досягти своєї мети. Також наголосили й на важливості таких фільмів для тих, хто повертається із зони АТО. Для них ці стрічки – можливість виговоритися.

Над документальною стрічкою режисерки працювали трішки менше року. Фільм уже був у малому прокаті шістьома містами України, але Полтава до цього переліку не ввійшла. Нині «Війна химер» представлена в межах Мандрівного фестивалю Docudays UA, який побуває в понад 200 містах і містечках України. Наступного року, за словами Марії Старожицької, буде ще одна спроба прокату кінострічки, аби її переглянули якомога більше людей.

«Про жодну конкуренцію з будь-яким фільмом не йдеться. Ми щасливі, що потрапили в цю хвилю нового українського кінематографу, яка зараз народилася. Як завжди, в усі роки війн і революцій народжувалися справжня література й поезія. Ми разом з усіма в цій хвилі. Для нас було дуже важливо передавати не просто якусь інформацію, а почуття. Викликати емоції в глядача власними щирістю, правдою й переживаннями», – говорить Марія Старожицька.

«Війна химер» триває близько 90 хвилин. Окрім фестивалю Docudays UA, стрічка була представлена на Одеському міжнародному кінофестивалі й отримала гран-прі Рівненського міжнародного кінофестивалю 2017 року. Потрапила до вісімки номінантів на розгляд Оскарівського комітету для обрання фільму-представника від України.

Фільм присвячений пам’яті бійця добровольчого батальйону «Донбас» Вадима Антонова, позивний «Літак», який служив разом із Валерієм Лавреновим.

Показ документальної стрічки відвідали учні Полтавської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3, де свого часу навчалася Марія Старожицька, а також представники громадськості.

Окрім цього, документальну стрічку «Війна химер» у рамках ХIV Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA переглянули мешканці Пирятина та Гадяча Полтавської області. «Щоразу показ збирав значну кількість глядачів, які не одразу починали говорити після доволі емоційного перегляду, та все-таки маємо кілька відгуків на стрічку з невеличких міст області», – розповідає Ганна Кіященко, голова Полтавської філії Суспільної служби України.

Кадр з фільму «Війна химер»

«Сьогодні подивилася фільм «Війна химер». Не знаю, як дібрати саме ті слова, щоб передати всю палітру моїх емоцій від побаченого. Коротко скажу: фільм дуже глибокий та багатогранний. Він не може залишити байдужим жодного глядача. Дуже щиро, дуже особисто, без прикрас та «псевдопатріотичного» пафосу. Мені згадалася розповідь мого батька про те, як одразу після війни (Другої світової) показували в кінотеатрах документальний фільм «Битва за Сталінград». Люди дивилися, кричали, плакали й часто навіть втрачали свідомість від того, що бачили на екрані смерть своїх близьких. Найімовірніше, це їм тільки так здавалося. Не могли тисячі людей побачити смерть своїх рідних у коротких кадрах військової хроніки. Але факт залишається фактом. Фільм зняли з показу, щоб не травмувати психіку людей. Але хіба може щось сильніше травмувати психіку людини, аніж саме життя й смерть як один з її проявів? «Війна химер» – «химерне» кіно. Про життя та смерть. Про кохання та війну. Про наш непростий час. Про вічність», – поділилася своїми враженнями одна з глядачок Ольга з м. Гадяч.

Регіональним координатором фестивалю в Полтаві є Полтавська філія Суспільної служби України.

Фото: Анна Чапала, надані ОКІА «Новини Полтавщини»

Чільне фото: Кадр з фільму «Війна химер»