З 19-го по 25-те листопада в Кременчуці тривають покази в межах Мандрівного фестивалю. А це означає, що почалася наша довгоочікувана улюблена пора – робота без вихідних, зустрічі з новими й давніми партнерами та заняття з прав людини. Цього року серед правоосвітніх заходів у межах Мандрівного в Кременчуці відбувся тренінг для молоді про права людини та недискримінацію, тренінг для вчителів міста про громадянську свідомість та розмови про жіночий та нежіночий погляди (і чи є вони взагалі?).

10–11 листопада відбувся тренінг для охочих дізнатися більше про права людини та недискримінацію.

«Який зв'язок між правами людини та дискримінацією? До чого тут стереотипи, жарти (які декому несмішні), упередження стосовно жінок, чоловіків, білих, чорних, зелених, худих, товстих, мігрантів, ВІЛ-інфікованих, екс-ув'язнених, росіян, геїв, лесбійок, трансгендерів, бездомних, людей з інвалідністю, ромів, бабушок, сусідів ваших гадських... та кого завгодно? Чому права людини це про тебе й про мене?».

Саме так ми планували обговорення теми. Щось із цього вдалося навіть перевершити, а до чогось навіть не дійшла розмова. Група учасників була дуже неоднорідна: частина постійних відвідувачів «Простору ідей»; кілька людей, які прийшли з конкретними запитами щодо прав людини; школярі, які вперше в житті потрапили на неформальний освітній захід і не звикли навчатися в такому форматі.

Проте ми встигли чимало:

- обговорити, як формуються стереотипи і як вони впливають на нас;
- з'ясувати, звідки береться дискримінація й чи існує вона навколо нас;
- дізнатися більше про наші власні стереотипні уявлення та реакції;
- доволі детально дослідити зміст Загальної декларації прав людини;
- поміркувати про те, де й коли ми стикаємося з порушенням прав людини стосовно себе чи інших;
- подивитися відео про дискримінацію й права людини;
- пошукати шляхи протидії дискримінації та порушенню прав;
- поспілкуватися, пофотографуватися, пообідати й почаювати.

Віримо, що учасники/ці не злякалися правоосвітньої тематики й приходитимуть на наступні фестивальні заходи.

15 листопада відбулися одразу дві фестивальні події: зранку був тренінг для вчителів кременчуцьких шкіл, відповідальних за впровадження наскрізної лінії «Громадянська компетентність». А ввечері охочі вчилися жестовій мові.

Громадянська компетентність виявилася непростою темою. З першого погляду все для всіх знайомо, але складно не стільки для розуміння, скільки для пояснення й оцінення. Почавши з визначення складових громадянської свідомості, ми пробували скласти з них діамант та обґрунтувати свій вибір. Із цим вдалося впоратися доволі спокійно та швидко. Подискутували трохи про повагу й невизначеність, з'ясували розуміння правил і процедур. Спробували дійти згоди в питанні, хто і як може пропонувати правила шкільного життя.

А потім мовилося про Рамку компетентностей для культури демократії, запропоновану Радою Європи, та дескриптори цих компетентностей. Для українських освітян це принципово новий підхід – навчитися описувати набуті компетентності (цінності, ставлення, навички та вміння, знання й критичне їх осмислення) так, щоб у результаті отримати «карту змін», а не вердикт у вигляді оцінки.

З дескрипторами було складно: складно сформулювати бачення й розуміння, відділити суттєве та значиме від очевидного й невирішального. Нелегко розробити реальні кроки, які дозволили б сформувати ті чи ті компетенції. Мабуть, визначальною темою дня стала компетенція прийняття невизначеності. В усякому разі, про неї найбільше говорили на прикінцевій рефлексії. А тренерки говорять і досі.

На завершення тренінгу пригадували/дізнавалися про зміни в українському освітньому законодавстві, багато сперечалися про роль учительства в змінах. Знайомилися з новими ролями тих, хто навчає (тренер, коуч, фасилітатор, модератор, тьютор, наставник) та міркували, скільки ж усього має знати й уміти вчитель. Підсумували власні враження, відчуття здобутки й попрощалися зі сподіванням на зміни. Дякуємо всім, хто прийшли та пройшли навчання.

А ввечері в «Просторі ідей» відбулося абсолютно нове для нас заняття – урок жестової мови. Сказати, що це було незвично, – майже нічого не сказати. Хтось відчував біль у пальцях, хтось – головний біль від намагання все зрозуміти й запам'ятати. «На другому плані» гомоніли та потроху бешкетували діти, поки їхні мами й бабусі вчилися. І тільки цей гомін заважав відчути тріск від розривання шаблонів і руйнування стереотипів.

Наприклад, про те, що люди з обмеженнями слуху – нещасні й замкнуті. Або про те, що жестова мова потрібна лише їм самим, у крайньому разі – їхнім родинам. Або про те, що вчитися нудно й складно, тому можна себе примусити вчити лише те, що приноситиме гроші/славу/визнання. Менше ніж дві години навчання – і результат у вигляді позитивних емоцій, усвідомлення своїх здобутків, нових умінь та приємних знайомств отримали всі присутні. Плануємо наступні майстерні.

Ще два тижні, до 30-го листопада, у Кременчуці триватиме інтерактивна виставка «Кожен має право знати свої права» на базі міських загальноосвітніх шкіл №20 та №23. А 17-го листопада відбувалося навчання гідів для цієї виставки. Разом з Наталею Жебрик, тренеркою ГО «Громадська Палата України», молоді люди практикували знання та розуміння прав людини, філософії прав людини й практикували свої майбутні екскурсійні спічі.

Неділя, 18 листопада – чудовий день для розмов. Жіночих чи чоловічих? – Людських! Упіймала себе на думці, що вислови «жіноча розмова» і «чоловіча розмова» мають зовсім різне значення й по-різному сприймаються.

- Жінки балакучі, у розмовах переймаються хатніми справами, дітьми та своєю зовнішністю.

або:

- Чоловіки небагатослівні, виважені й надто зайняті для балачок. Можуть одним вагомим словом передати більше інформації, ніж безкінечне жіноче цокотіння.

Здається, дехто досі так вважає. Але не недільні гості «Простору ідей». Їх було немало: більше двох десятків жінок і дівчат та двоє хлопців. Говорили наживо й скайпом про реальні та вигадані відмінності між чоловіками й жінками.

Для когось стало відкриттям, що в шкільних підручниках жінки згадуються в десятки разів рідше, ніж чоловіки. А хтось коли-небудь помічав, що в освіті та бюрократичному апараті органів місцевого самоврядування переважну більшість керівних посад обіймають чоловіки, а жінки здебільшого обіймають усі інші. Мало хто був готовий визнати, що бар’єри існують лише в головах, наполягаючи на відмінностях у будові тіла, фізичній силі та витривалості. Були суперечки та незгоди, але не було агресії й несприйняття. Понад чотири години спілкування не залишили байдужими та надихнули дізнаватися більше. Розповідали про себе, ділилися інформацією про можливості, дивували й мотивували до змін наші спікерки:

Сподіваємося, що все те, що відбувалося, підвищило розуміння прав людини, їхньої філософії, цьогорічної теми фестивалю – рівності.

ХV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський клуб».

Партнери фестивалю в Кременчуці:

Центральна міська бібліотека ім. М. Горького, Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, Громадська організація «Ми», Олександрійський районний будинок культури, Олександрійська центральна міська бібліотека, Міська дитяча бібліотека, м. Горішні Плавні, ресторан «Rockville» та кав’ярня «Rock Kava», кав’ярня «Color it espresso bar», ГО «Громадське ТБ Світловодська», Кременчуцький місцевий центр з надання БВПД, Горішньоплавнівське бюро правової допомоги, Галерея «VashArt», Павлиська селищна громадська організація «Сакура», ГО YMCA Kremenchuk, Родинний центр «Лелека», «Простір Ідей».

Текст: Світлана Овчаренко, Альона Глазкова

Фото: Олеся Мусієнко