На Мандрівному Docudays UA у Кременчуці відбулась онлайн-дискусія «ЛГБТ+ спільнота та школа». До розмови долучились шість спікерів та спікерок з Києва, Запоріжжя, Харкова та Миргорода: Лариса Гориславець, журналістка, Анна Шаригіна, віцепрезидентка харківського жіночого об’єднання «Сфера», Олександр Черкас, учитель, засновник громадської організації «Не цькуй», Дар’я Полтавська, директорка Миргородського НВК (днз-знз) «Гелікон», Тіна Собко, співробітниця громадської ЛГБТ-організації Gender Z. Дискусія відбулась із перекладом жестовою мовою. Ділимось ключовими думками, що прозвучали під час заходу. Переглянути запис події можна за посиланням.

Напередодні Мандрівного фестивалю ГО КІПЦ «Європейський клуб» випустила серію листівок, що були підготовлені під час інтерв’ю про шкільне життя представників та представниць ЛГБТ-спільноти. А оскільки тема цьогорічного фестивалю —«Тін Спіріт», питання викликів, з якими стикаються ЛГБТ-підлітки, було неможливо оминути. 

Інтерес до події виявили не лише дорослі, а й школярі. Найбільше запитань під час обговорення прозвучало саме від останніх: «Коли саме на світі з’явилися перші ЛГБТ-люди?», «Коли в Україні перестануть булити ЛГБТ?». Одним словом — дискусія. 

Організатор(к)и розділили дискусію на три блоки: ЛГБТ-люди і суспільство, школа, родина. Почали розмову з того, чому права ЛГБТ — це права людини. На жаль, в українському суспільстві навіть освітяни це досить часто ставлять під сумнів. Згідно з національним дослідженням «Що українці знають і думають про права людини», 33% освітян вважають, що права ЛГБТ-спільноти можуть бути обмежені за певних обставин, а 12,5% —  що «безумовно, повинні бути обмежені». Звідки і як з’являється це уявлення? Під час дискусії віцепрезидентка харківського жіночого об’єднання «Сфера» Анна Шаригіна пояснила механізм виникнення дискримінації за будь-якою ознакою і на простих прикладах довела, що потенційна загроза наразитись на дискримінацію може стосуватися кожного із нас. Як запобігти або змінити це? Що залежить від учителів, якщо йдеться про шкільне середовище? ЛГБТ-активістка та правозахисниця Тіна Собко розповіла, що зацікавленість вчителів у темі ЛГБТ дуже висока: освітяни прагнуть більше знати, щоб реагувати на часті випадки булінгу ЛГБТ-підлітків.  

У 2019 році було проведено національне дослідження шкільного середовища. Опитування молоді, яка зараховує себе до ЛГБТ-спільноти, показало, що 88% із них зазнають словесного цькування, а 53% — фізичного. Про це розповів учитель приватної київської школи та співзасновник ГО «Не цькуй» Олександр Черкас. 

Як учителі можуть підтримати різноманіття в школі та розвивати повагу до нього? Дар’я Полтавська, директорка з Миргородського НВК «Гелікон», розмірковуючи про це, зазначила:  «Що я роблю для того, аби не було булінгу? Я швидше скажу, чого я НЕ роблю. Я не відправляю дитину додому переодягатися, якщо вона в “дивному” одязі. Я не роблю зауважень щодо зачіски чи макіяжу. Я не даю доручення дітям “за статевою ознакою”». На думку пані Дар’ї, в Україні від народження дитину виховують в умовах гендерних стереотипів і вже в дитсадку закріплюють усталені шаблони: «Потрібно розірвати коло стереотипів і зосередитися на тому, що ми виховуємо людину, а не окремо хлопчиків чи дівчат».

Підхід психологів до проблеми булінгу є універсальним, хоч йдеться про ЛГБТ-дітей, хоч про представників/-ць інших стигматизованих груп. Фахівці зазвичай обізнані з алгоритмом дій, нагадала Наталія Гуляєва, психологиня та ЛГБТ-активістка, яка займається консультаціями батьків ЛГБТ-людей. Під час дискусії фахівчиня пояснила, як слід поводитися вчителям, якщо до педагога звертається ЛГБТ-дитина чи ЛГБТ-вчитель і здійснює камінґ-аут[1]. 

З особливим інтересом учасники та учасниці дискусії слухали представниць батьківської ініціативи «Терго». Анна Медко, одна зі співзасновниць «Терго», розповіла про свій досвід прийняття прийомного сина-гея і непростий шлях самоусвідомлення юнака. 

Дискусія викликала інтерес у педагогів та батьків, що свідчить про сформований запит на прийняття різноманіття в суспільстві.

Текст: Лариса Гориславець.