«Кур’єри, а не герої» пандемії — міфологія, страхи та пристосування до нової реальності. Від яких прав людини довелося відмовитись в обмін на охорону здоров’я та комфорт суспільства — обговорювали на завершальній дискусії цьогорічної мандрівки Docudays UA Львівщиною. Розмовляли Артем Ковалевський, учасник страйку кур’єрів, Максим Романюк, колишній кур’єр Glovo, та Ілля Власюк, учасник «Гуртка з вивчення нестабільної зайнятості». Модерувала розмову Йош, менеджерка ГО «Феміністична майстерня». 

«Кур'єри, а не герої» — короткометражне відеоесе двох італійських режисерів, Давіде Рапп та Іпполіто Пестелліні. Головні герої фільму — міланські кур’єри, озброєні проти ковіду мотоциклетними шоломами та паперовими пакунками з їжею. 

Чотирнадцять хвилин документальної стрічки побудовані на двох основних метафорах: технологічній беземоційності дикторки-робота та процесові людського травлення, що не припиняється під час ковіду, революцій чи бубонної чуми. Механізований голос байдуже супроводжує шлях кур’єра, який роз

возить їжу в акуратних паперових пакетах по хворому на коронавірус Мілану. 

Голос розповідає про капіталізм платформ, гіг-економіку, кризу біженців, трудові права та жменьку людей на велосипедах чи мотоциклах, які щодня виїжджають на свої маршрути. Зображення травної системи наприкінці фільму нагадує: процес суспільного травлення не може зупинятися, навіть якщо найбільш прекаризовані групи розчиняться в кислому середовищі нової хвороби. 

«Коли хтось з нас потрапляє в ДТП, усі думають: “Ну, а що ж поробиш… Це ж кур’єр”», — каже Артем Ковалевський. Наразі Артем працює в доставці BoltFood. Порівнюючи італійські та українські реалії, Ковалевський пояснив: якщо в Італії кур’єр(к)ами працюють переважно нелегальні мігрант(к)и чи студент(к)и, то у нас ситуація інакша. Українці здебільшого виконують свої обов’язки легально, а рівень доходу кур’єра, який працює по 8-10 годин, може наближатись або перевищувати заробіток офісного працівника середньої-вищої ланки. Європейський рівень оплати цієї праці є набагато нижчим, як вважає Артем. 

Щоправда, зараз ситуація із заробітком стала гіршою, що й стало причиною страйку кур’єрів/-ок:

«У серпні наші доходи обрубали на 30-40 відсотків. Тож однією з головних вимог страйку було повернути минулі зарплати. Звісно, важливо було і скоротити час очікування біля дверей ресторанів, поки тобі винесуть замовлення, і нагадати про страховку — більшість кур’єрів навіть не знають, що мають на неї право. Проте головне — це рівень заробітку». 

Артем вважає, що всі видатки роботи кур’єра: амортизація транспорту, послуги фізіотерапевта (адже праця вимагає доволі серйозної фізичної підготовки та фізичного навантаження) — потрібно компенсовувати саме фінансово. Бонуси від компанії, на кшталт корпоративних курсів англійської,  — річ приємна. Проте ніхто краще за самого кур’єра не знає, що для нього зараз пріоритетніше — здійснити технічне обслуговування свого велосипеда, розім’яти спину в басейні чи попрацювати над своєю вимовою іноземних слів. 

Також доопрацювання вимагають платформи, якими користуються кур’єр(к)и. Система стає все менш чутливою до зміни погодних умов. З одного боку, при погіршенні атмосфери за вікном заробіток стає більшим. Проте хуртовину і дощ система врахує, а яскраве літнє сонце, яке сліпить очі, — уже ні. 

Максим Романюк, колишній працівник Glovo, почав заробляти кур’єром під час карантину, після вигорання у сфері громадської роботи. Чоловіка приваблювала проста процедура працевлаштування, відсутність складних диверсифікованих обов’язків та підзвітності корпоративній роботі, можливість мати гнучкий графік та працювати рівно стільки, скільки він може і хоче на кожен окремий день. 

«Ніяких особливих застережень від ковіду не було. Єдине — на початку карантину кур’єр міг претендувати на грошову компенсацію в разі зараження. Плюсом роботи для мене була фізична активність — не всі мали таку можливість під час жорсткого карантину.  Звісно, цю працю можна назвати легкою хіба відносно — від’їздити на педалях по 10 годин доволі складно. Для багатьох перший тиждень з крепатурою стає останнім». 

Щодо перспективи кар`єрного зростання — її немає. Максим розповідає, що схема праці кур’єра зовсім інша: він їздить по місту тими ж самими шляхами, і спершу розглядати їх дуже цікаво. Але з часом це стає сумною, нудною роботою, і кур’єр втрачає бажання так працювати. Усі знайомі Максима поступово порозходились до своїх попередніх сфер діяльності, уже оформлених законодавством і трудовою книжкою. Мало для кого ця робота стає постійною. 

Ілля Власюк, учасник «Гуртка з вивчення нестабільної зайнятості», вважає «уберизацію» процесу праці відкатом до ранньоіндустріальних видів роботи — без соціальних функцій держави, страхування, трудових гарантій і відповідальності роботодавця:

«Навряд чи італійське законодавство дозволило б компаніям-агрегаторам працювати так, як вони працюють в Україні — жодним чином не оформлюючи трудові відносини з працівниками. Кур’єр(к)и ніяк не пов’язані зі своїми працедавцями (ред. — юридично), вони вважаються «користувачами програмного забезпечення». У більш забезпечних країнах подібне не вважається нормальним». 

Власюк пояснює, що користь від організації праці кур’єрів через платформи — дискусійна. Компанії-агрегатори позиціюють себе через гасло: «Ми просто з’єднуємо підрядників і клієнтів за невелику комісію», — проте реальна ситуація має інший вигляд. 

Ніхто з кур’єрів насправді не знає, які коефіцієнти оплати випадуть у програмі. Платформа сама вирішує, кому яке замовлення виконувати, і диктує умови, відповідно до яких працівники можуть формувати свій робочий графік. Так компанії уникають оподаткування, порушуючи тим самим законодавство: видатки повністю лягають на працівників, самі агрегатори отримують чистий прибуток. Для кур’єрів це — робота, яку не запишеш у резюме, вона не дозволить заробляти більше та не врахується до страхового стажу.

Перше страхування для кур’єрів з’явилось після протестів київських гловерів у 2019 році — до цього компанії всіляко його уникали. Власюк підкреслює: бонуси й гарантії не падають з неба, їх потрібно виборювати та наголошувати на своїх правах. 

На завершення дискусії, учасники висловили кілька пропозицій щодо покращення умов праці кур’єрів. Артем Ковалевський поділився ідеєю створення спільноти кур’єрів, яка могла б відстоювати свої права та займатись взаємодопомогою. Також кур’єрська робота може сприяти розповсюдженню інформації про благодійність, цивільний захист та інші схожі ініціативи — адже працівники багато взаємодіють з іншими людьми. Артем працює над впровадженням електронних чайових, щоб люди мали змогу підтримати роботу кур’єра/-ки: наразі на деяких платформах подібний формат існує, але клієнт мусить вказати суму чайових наперед, ще до отримання замовлення. Ковалевський наголосив на важливості гарантій, пов’язаних з оплатою дорожніх умов, — не менше ста чи ста п’ятдесяти гривень на годину. 

Ілля додав, що ринок праці доставки почувався б набагато краще, якби до нього мали доступ більше бізнесменів та бізнесвумен. Конкурентніші умови у сфері змусили б працедавців більш добросовісно ставитися до своїх обов'язків. Зокрема, трудові договори з нефіксованим робочим часом вирішили б проблему з відсутністю офіційного працевлаштування та урегулювали б відносини кур’єрів та компаній-агрегаторів. 

«Ринок праці формується по нижній планці: якщо зростає кількість людей, які працюють в поганих умовах та по дуже багато годин, тоді це відбувається і в інших сферах, — зауважив Ілля: — Усі ми можемо підпасти під таку «уберизацію» без жодних гарантій. Тому ми маємо боротися з прекарністю — і спільними зусиллями покращувати ситуацію».

Запис дискусії можна переглянути за посиланням.

Текст: Альона Мартинюк

Фото зі сторінки «ГО Трудові ініціативи»

Кадри з фільму «Кур’єри, а не герої»