Цей фільм, задуманий як поетичне есе, бере під сумнів вибір на користь ядерної енергетики та є своєрідним попередженням. Камера рухається повз обличчя й тіла мешканців/-ок, які налаштовані залишитися на опроміненій території. Ліквідатор(к)и корчують дерева й траву та знімають шари ґрунту. На наших очах робітники/-ці поетапно розбирають німецьку атомну електростанцію, перш ніж радіоактивні відходи будуть поховані під землею на сто тисяч років. Чжао Лян, подібно до провідника з потойбіччя, поетичною мовою оплакує наслідки людського безумства, що призводить до самознищення. Чого варті зусилля протестувальників й протестувальниць проти ядерної енергетики, що благають поважати землю? Людина оспівує Нещастя.

Несподівано поетична стрічка «Мені так шкода» — це пророча панорама, прем’єра якої відбулася у 2021 році на Каннському кінофестивалі в межах нової секції «Кіно та клімат».