Історії народження під обстрілами: показ фільму «Сліди. Місце народження» у Львові
Історії народження під обстрілами: показ фільму «Сліди. Місце народження» у Львові
37 днів облоги — 137 новонароджених у чернігівському пологовому будинку. Що розповідають про пережите свідки?
Зала Хартія-Хабу у Львові повільно наповнюється людьми: хтось перешіптується, а хтось займає своє місце на стільці.
Перед початком показу, Віра Карпінська — координаторка 23-го Мандрівного Docudays UA у Львові, представляє стрічку Марини Кронглевської та розповідає про її героїв і героїнь.
Документальний фільм «Сліди. Місце народження» — це свідчення з пологового будинку Чернігова. Попри те, що місто пробуло в облозі російських військ 37 днів, жінки продовжували народжувати, а медики/-ині — рятувати життя.
![]()
Фото: Віра Карпінська, координаторка 23-го Мандрівного Docudays UA у Львові; учасники та учасниці події.
Світло стає приглушеним, а буденні розмови тим часом стихають. На екрані з'являються перші кадри дороги, автомобіля, а за мить — вибуху. Стрічка переносить глядачів до Чернігова на початку повномасштабного вторгнення. Місто опинилося в оточенні російських окупантів, а його мешканці — в умовах постійної небезпеки та нестачі найнеобхіднішого.
Серед тих, хто продовжував працювати попри обстріли, були медики/-ині місцевого пологового будинку. За мить з’являється кадр, де три вагітні жінки сидять у сховищі. Замість звичних палат — укриття, замість належних умов — теплий одяг, лижні чоботи та все, чим можна було зігрітися.
«Жінки народжували через стрес»
До обговорення фільму долучився Роман Синчук — оператор та інтерв’юер стрічки. Він розповів про роботу знімальної команди в Чернігові та свідчення, які вдалося зібрати під час експедицій.
![]()
Фото: Роман Синчук, оператор та інтерв’юер фільму «Сліди. Місце народження».
«У нас було п'ять експедицій до Чернігова. Одного дня ми навіть записали дев'ять інтерв'ю. Звісно, усі вони не увійшли до фільму, але це важливі свідчення — і жінок, які там перебували, і медиків, які залишалися працювати. З усього цього складається повна картина», — розповідає Роман Синчук.
З кожним днем умови ставали дедалі складнішими: одна з лікарок чергувала протягом 42 годин під час евакуації пацієнтів/-ок до сховища. Бракувало всього: медикаментів, їжі, і здавалося б найпростішого — води. У ті дні, жінки народжували через стрес, анестезію передбачали тільки за умов кесарів розтину.
Остання надія
Одним зі свідчень стала історія народження двох хлопчиків, один з яких перебував на кисневому апараті для підтримки життя. Проте через певні труднощі внаслідок ворожих атак кисень закінчувався — час спливав. Тоді лікарі/-ки сказали матері: «У вас є два дні, щоб знайти волонтерів, і вивезти дітей. Інакше — вони не виживуть».
![]()
Фото: перегляд фільму «Сліди. Місце народження».
«Я бачив очі жінок, які дивилися на мене, як на останню надію. Вони думали, що я вивезу їх усіх», — згадує волонтер Микола Дем’янюк.
Згодом Роман Синчук розповідає, що знімальна команда бачила одного з хлопчиків уже після 2022 року: «Ми бачили цього хлопчика — він цікавий, досить енергійний хлопчик, але, на жаль, з вадами на все життя», — згадує він.
Сміх попри сльози
Поки глядачі та глядачки уважно стежили за свідченнями очевидців/-ець — на екрані з’явилися кадри обстрілу чернігівського мосту. Через руйнування шлях до міста знову був заблокований. Росіяни не давали мешканцям/-кам можливості почуватися в безпеці навіть тоді, коли вони намагалися врятувати інших.
![]()
Фото: учасники та учасниці події.
На момент запису інтерв’ю минуло два роки після облоги міста військами РФ. Попри всі події, медики/-ині продовжували працювати й відновлювати пологовий будинок. На екрані втомлено зітхає лікарка — вона повертається до спогадів 2022 року, аж раптом здалеку чується шум.
«Я потім відповім, може, завтра! На мене чекають жінки, мушу їм допомогти», — із посмішкою каже вона.
Місце народження
Коли фільм закінчується, на екрані постають фотографії усміхнених дітей. 137 — рівно стільки їх народилося у 2022 році, під обстрілами у підвалах Чернігівського пологового. Ці світлини стають нагадуванням про життя, яке постало над спробою вбивства, і тривало попри війну.
Свідчення говорять нам не лише про втрати чи страх за життя, а насамперед про людей, які не покинули одне одного. Про це й говорить 23-й Мандрівний Docudays UA: права, свідчення і єдність, яка залишається в українських серцях незважаючи ні на що.
Авторка тексту: Соломія Багрій.
Автор фото: Ярослав Табінський.
23 Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.










