Покази Мандрівного Docudays UA у Львівському палаці мистецтв почалися з «мандрівних» історій. У суботу, 4 листопада, відбувся показ фільмів, яких об’єднує тема трудової міграції: «Між іншим», «У пошуках кращої долі», «Ці речі, ці спогади» та «Чужа робота». Пропонуємо ознайомитися з оглядом розмов, що підготувала Йош, кураторка кінозалу Львівського палацу мистецтв.

Запрошена гостя показу, правозахисниця й журналістка Ольга Веснянка говорить про фільм «Між іншим» (режисерка Юлія Аппен) у глобальному контексті, де майже всі ми маємо «мігрантські» проблеми: «Яскравий символ у цьому фільмі, коли дівчинка гойдалася на гойдалці в космосі. Тепер маємо безвізовий режим, можемо більше мандрувати, моя подруга-правозахисниця якось сказала: «Мені потрібне якесь хобі, щоб воно мене заземлило, щоб прив’язатися до чогось». Традиційні образи говорять про те, що нас мусить заземлювати родина, але людина не дерево, вона може пересуватися…».

Здатність не бути прив’язаним до місця, звичного побуту – це те, що супроводжує наші можливості подорожувати, вчитися та працювати за кордоном. Але фільми, дібрані для показу Docudays UA, більше говорили про проблеми тих, хто вимушено їде на заробітки за кордон. Аби зазирнути в їхній світ, до слова запросили юристку ГО «Центр “Жіночі перспективи”» Христину Кіт.

Експертка звернула увагу, що люди, які їдуть за кордон, стикаються з більшим ризиком і проблемами, аніж пересічні мандрівники й мандрівниці. Хоча, як показали результати соціологічного дослідження, що проводив у Львівській області Центр «Жіночі перспективи», 50% мешканців і мешканок області або побували в трудовій міграції, або збираються. Згідно з тим самим дослідженням Христина Кіт повідомила: «Було поставлене запитання: якщо Вам знайомі запропонують високооплачувану роботу за кордоном, на яких умовах Ви погодитеся працювати? Неофіційно погодяться 47%, у закритих приміщеннях без права виходу – 20%, 11% віддадуть паспорт роботодавцю, а 6% нелегально перетнуть кордон».

Чому ж люди йдуть на такі умови? Колега Христини Кіт Олена Кальбус, яка займається проблемами торгівлі людьми, бачить ситуацію українців і українок за кордоном продовженням їхнього становища на батьківщині, коли часто люди не готові заявляти про свої трудові права та відстоювати власну гідність: «Ці жінки, яких ми почули у фільмах, шукають не тільки заробітку, вони шукають себе.... Часто помічаю, що нашим громадян(к)ам найбільше не вистачає почуття власної гідності, сміливості захистити свої права… І це починається тут, на батьківщині, на тій самій чорній роботі, без тих самих трудових угод і соціального захисту».

Обговорюючи історію амбітного Фаруха із фільму «Чужа робота» (режисер Дєніс Шабаєв), намагалися зрозуміти, що може покращити ситуацію, у якій опиниться робітник «на заробітках». Серед ідей – виходити поза межі штучно утвореного мігрантського«гетто», пробувати зав’язувати контакти з місцевими мешканцями. Але водночас такі речі важко здійснювати в умовах упередженого ставлення місцевого населення й відсутності підтримки держави, яка запрошує на роботу, використовує людський ресурс, але не допомагає адоптуватись і захистити права.

У «Чужій роботі» можна побачити приклад того, як держава забезпечує потреби розвитку своєї економіки, використовуючи людей як видатковий матеріал, та як глобалізація й можливість географічної мобільності відкривають перед нами одні можливості, натомість закриваючи інші.

У неділю, 5 листопада, відбувся показ фільмів «В іншому світі» (режисерка Анна Бединська) та «Холодні вуха» (режисер Лінас Мікута), об’єднані темою життя з людьми з інвалідністю. У цих стрічках показаний батьківський біль батьків і складнощі, з якими вони стикаються. Під час обговорення мовилося про те, як можна підтримати таких батьків, чи є в Україні відповідні програми: «У фільмі «В іншому світі» мені не вистачало побачити підтримки. У Львові є організації, які допомагають сім’ям з дітьми з інвалідністю. Хоча я спілкувалася з директором інтернату в Брюховичах, і він сказав, що там батьки хворі своїми дітьми. Бо вони залишаються абсолютно без підтримки», – зазначила одна з глядачок.

Запрошена експертка Оксана Винярська, яка багато років займається питаннями супроводу людей з інвалідністю, розповіла, що в Україні запроваджено програми раннього втручання, спрямовані саме на підтримку сімей.

Обговорювали також можливість і потребу інтеграційних програм: суспільство повинне бачити й приймати всіх людей. Водночас мусимо бути готовими до спілкування з тими особами, хто потребує «особливої уваги», – володіти потрібними знаннями та навичками.

Тим часом проблема залишається відкритою ще на стадії прийняття рішення вагітною жінкою – як у фільмі «В іншому світі». Оксана Винярська коментує: «Я багато спілкуюся з мамами, які народжують дітей з особливими потребами. І можу сказати, що ніхто не хоче мати таку дитину. Але це не пов’язано з любов’ю. Ми любимо своїх дітей не за те, що вони здорові, а любимо їх просто без жодних умов. Це значно важче, тут необхідна підтримка. Наприклад, державна програма раннього втручання».

Фото: Дмитро Шацький