Як прості речі стають найміцнішими внутрішніми опорами: показ фільму «Апокаліпсис вчора, сьогодні, завтра і післязавтра» в Ужгороді

Як прості речі стають найміцнішими внутрішніми опорами: показ фільму «Апокаліпсис вчора, сьогодні, завтра і післязавтра» в Ужгороді

16 листопада 2026

Чи дійсно апокаліпсис буде завтра і післязавтра, чи варто обмежитися розмовою про сьогодення? В Ужгородському Університеті третього віку відбулася розмова про часто конфліктне, але водночас невідʼємне співіснування світла й темряви у контексті документального фільму «Апокаліпсис вчора, сьогодні, завтра і післязавтра» Анастасії Бонадиги.


На початку зустрічі координаторка 23-го Мандрівного Docudays UA на Закарпатті Марія Симкович ознайомила присутніх із загальною темою цьогорічного фестивалю — «Прості конструкції» та запросила подивитися на звичні речі й суспільні явища під новим кутом.


Продовжила розмову про доступність культурних подій Леся Носенко, партнерка фестивалю, представниця організації «Мрія в дії». Вона розповіла про важливість створення умов, за яких кожна людина, незалежно від своїх потреб, може долучатися до культурного життя та бути повноцінним учасником/-ицею суспільства.


Невизначеність та шлях до вибору 


Стрічка переносить глядачів у Нікополь — місто, яке щодня потерпає від ворожих обстрілів і розташоване на березі зневодненого Каховського водосховища. Попри постійні атаки, руйнування енергетичної інфраструктури та щоденну небезпеку, у центрі історії залишається Богдан. Він знаходить власний шлях до внутрішньої сили у вірі. Його рішення залишатися вдома — не просто відмова від евакуації, а свідомий вибір, який потребує щоденної внутрішньої праці.


Перегляд викликав жваву й подекуди емоційну дискусію. Серед глядачів та глядачок були як корінні мешканці Закарпаття, так і люди, які переїхали до Ужгорода з інших регіонів України, зокрема, після окупації. Тож всі сприймали фільм крізь власний досвід, переживання та життєві обставини.


Темою обговорення стала розгубленість людей, які залишаються в небезпечних містах. Одна з учасниць зауважила, що чимало людей, подібно до головного героя, не можуть визначитися, чи залишатися вдома, чи виїжджати. Вони живуть у невизначеності, не знають, чого чекати завтра, і поступово втрачають життєвий орієнтир. Часто додатковою причиною залишатися стає відповідальність за дітей або рідних, які потребують догляду.


 

Фото: учасники та учасниці події.

 

На її думку, фільм варто показувати школярам уже з 10–12 років, адже документальне кіно допомагає усвідомити реальність війни. Водночас вона наголосила: стрічка демонструє лише невелику частину того, що переживають люди в Нікополі. Повною мірою зрозуміти цей досвід можна лише побувавши там, але, на жаль, не всі, хто залишається, повертаються.


За що триматися в апокаліпсисі? 


Неоднозначно сприйняли глядачі/-ки й назву фільму. Одна учасниця визнала її надто песимістичною та запропонувала зупинитися на слові «сьогодні», а щодо «завтра» залишити знак питання. На її думку, важливо зосереджувати увагу не лише на болю, а й на світлих речах, моделювати майбутнє, у якому є надія. Адже постійне закарбовування зневіри та безнадії може бути не менш руйнівним, ніж зовнішні обставини.


Водночас інша учасниця вважала важливим саме показувати біль і масштаби руйнувань. Режисерка демонструє, скільки людських життів уже знищено війною і скільки ще можуть бути скалічені. На її переконання, люди мають бачити цю реальність, а не відвертатися від неї.


Окремо говорили про віру як джерело внутрішньої опори. Одна зі слухачок поділилася:

 

 «Ми сьогодні говорили про опори. От для мене опорою є Бог. У фільмі це також прослідковується. Зокрема, опорою є любов: багато кадрів було про тварин, і в тих моментах, де хтось про когось дбав, ниткою проходить підтримка через любов, яка є в кожній людині».

 

Вона також звернула увагу на присутність у фільмі турботи, взаємодопомоги та підтримки. Незалежно від релігійної належності, людям важливо мати поруч когось, хто підтримає у складну хвилину. Саме людяність і внутрішнє добро допомагають вистояти попри обставини.


Для іншої глядачки особливе враження викликали кадри української природи — море, хмари, незвичайний пісок і простори колишнього Каховського водосховища. На тлі руйнувань ці образи нагадували про красу рідної землі та цінність того, що ми часто сприймаємо як належне.


 

Фото: учасники та учасниці події.

 

Особливо зворушливим стало свідчення однієї з учасниць зустрічі, яка через війну була змушена залишити рідне місто. Жінка поділилася досвідом трьох місяців окупації, яку пережила разом із лежачою мамою та 14-річною онукою:

 

«У мене дуже болючі враження. Я була три місяці під окупацією із лежачою мамою та внучкою 14 років. Спочатку була паніка, потім була злість. Я город копала від злості. До мене приходили жінки ховатися в підвал, а я не могла, бо мусила бути з лежачою мамою.

Росіяни з автоматами все перевіряли. Навіть маму мою перекинули разом із диваном. Часто просто тикали автоматом у груди, і ти не знаєш, чи залишишся живою, чи ні. Ми проїхали 67 постів, де нас щоразу перевіряли. А коли проїхали останній пост і почули від військових слова: “Вітаємо в Україні!”, — це було незабутньо».

 

Ця розповідь стала одним із найсильніших моментів зустрічі. За кадрами документального фільму — не абстрактна історія про війну, а долі конкретних людей, їхні втрати, рішення, страхи та спроби зберегти себе й своїх близьких.

 

Підсумовуючи дискусію, модераторка зустрічі наголосила, що стрічка говорить про людську стійкість, віру, цінність повсякденних речей і здатність знаходити сенс життя навіть у найскладніші часи. Водночас обговорення показало, що одна й та сама історія може викликати зовсім різні емоції та запитання. І кожен досвід заслуговує бути почутим.


23-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.


23 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
Жовтень — Листопад 2026
23 Мандрівний Docudays UA на Черкащині: дайджест подій
Новини
16 листопада 2026
«Відкритий світ»: як громадяни можуть впливати на рішення влади
Новини
16 листопада 2026
«Щоб вам було тепло...»
Новини
16 листопада 2026
50-річчя Української Гельсінської групи на Тернопільщині
Новини
13 листопада 2026
23 Мандрівний Docudays UA на Полтавщині: дайджест подій
Новини
13 листопада 2026
Інформаційна безпека: прості конструкції міжнародної співпраці
Новини
13 листопада 2026
«Свідки. Місце народження»: як зберегти правду про цю війну?
Новини
13 листопада 2026