5 грудня 2018 року в Ужгороді відбувся показ фільму Фредеріка Вайзмена «Ex Libris: Нью-Йоркська публічна бібліотека» в приміщенні Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Ф. Потушняка. Після показу відбулась не менш жвава дискусія завдяки модераторці заходу Євгенії Напуді та письменнику, поету, перекладачу Андрію Любці. Показ й обговорення були підтримані Посольством США в Україні.

Варто зазначити, що ця бібліотека – дуже активний осередок життя ужгородців. Так, лише в переддень показу 4 грудня там відбувалась презентація книги Олесі Яремчук «Наші інші. Історії українського різноманіття», 5-го відбувся наш захід, 6 грудня був літературний вечір «Жила вогнем душі» (до 155-річчя від дня народження Ольги Кобилянської), а 7-го – Круглий стіл з нагоди 70-річчя прийняття «Декларації про права людини» та Міжнародного права людини.

У цій статті подано короткі тези з дискусії після перегляду стрічки. Обговорення відбулося за участі Євгенії Напуди, завідувачки відділу обслуговування Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Ф. Потушняка (Є. Н.) й Андрія Любки, письменника, поета, перекладача і есеїст (А. Л.).

А. Л.: Свого часу я був у Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Вона така сама, як і всі інші бібліотеки. Відмінність полягає в організації роботи й пропозицій. Узагалі, за рівнем бібліотеки можна стежити за тим, якою є держава. Бібліотека – це обличчя міста. У Швеції в одному доволі старому місті я бачив бібліотеку в абсолютно новій будівлі, збудованій за найсучаснішим проектом і так само по-сучасному оснащеній.

Я не часто ходжу в бібліотеки по книги. Якщо я хочу мати якусь книгу, то я намагаюсь її купити, так мені спокійніше, спокійніше бачити її в себе на полиці й знати, що в будь-який момент я зможу її перечитати.

Є. Н.: Бібліоняня. У фільмі ми бачили, що в бібліотеці Нью-Йорка можна залишити дітей, і з ними там працюють люди, які допомагають їм вчитись.

Хоча наша бібліотека і є науковою й працює насамперед для дорослих, ми теж облаштували невеликий куток, де діти можуть зайнятись цікавими для них справами, поки дорослі працюють.

Так само, як у Нью-Йоркській бібліотеці, ми намагаємось надати час і місце потенційним роботодавцям, які можуть представити себе людям, які шукають роботу. Під час проекту «Police» ми знайомили закарпатців з основними моментами, пов’язаними з реформою поліції.

А. Л.: Ми бачили, що в бібліотеці Нью-Йорка пропонують і послуги, які на наш сучасний погляд здаються архаїчними – як, наприклад, відповіді на запитання та надання інформації по телефону.

Я не вважаю, що ставлення до бібліотек в Україні є інакшим, ніж в інших країнах. Але й бібліотеки не є однаковими, є бібліотеки, де вже роками не закуповували жодних нових видань. Говорячи про читачів, можна зазначити, що середнє покоління майже не читає книжок – це діти 90-х.

Є. Н.: Люди не до кінця усвідомлюють, що таке сучасна бібліотека. Адже, крім того, що в бібліотеці можна взяти чи прочитати книги/журнали, можна також повноцінно скористатись тією інфраструктурою, якою володіє бібліотека.

Дуже часто, коли я розповідаю про те, що ми пропонуємо чи організовуємо в нашій бібліотеці, – люди мені не вірять. Я була, наприклад, у Фінляндії, там теж дивувались нашій роботі.

Як ти думаєш, Андрію, чи є місце нестандартним заходам у бібліотеці?

А. Л.: Звісно, бібліотека повинна бути активною, враховувати побажання відвідувачів та пропонувати їм щось. Хоча цілком зрозуміло, що бібліотека – це передусім книгозбірня.

У Норвегії, скажімо, письменник отримує певне роялті, коли його книгу беруть читати в бібліотеці. При цьому платять не лише авторам, а й перекладачам. Інститут книги в Польщі, наприклад, надавав гранти невеличким містечкам для будівництва та наповнення бібліотеки. Потім фінансування роботи бібліотеки, як і 15% на будівництво, повинна була здійснювати громада. Схожа підтримка громад реалізовувалась щодо будівництва спортивних залів чи басейнів, зокрема останніх.

Я вважаю, що для бібліотек потрібна також децентралізація. Для того, щоб вони самі могли вирішувати, на що витрачатимуться кошти, і почували себе вільніше, плануючи заходи та закуповуючи книжки.

Є. Н.: Повернемось до оцифровування. Як ти вважаєш, у наш цифровий вік чи має майбутнє паперова книга?

А. Л.: Я вважаю, що паперова книга буде завжди. Людина, попри величезну кількість різних джерел отримання інформації, більшу її частину отримує читаючи. А друковані видання, як жодні інші, розвивають зорову пам’ять.

Є.Н.: У фільмі прозвучала ще одна цікава репліка: гроші, які вкладають у бібліотеки сьогодні, повернуться згодом. У нашої бібліотеки недостатнє фінансування. А на одному ентузіазмі далеко не заїдеш.

А. Л.: Ми рухаємось у правильному напрямку. Я не вважаю, що нам потрібно багато бібліотек. Краще менше, але якісніше. Бібліотека мусить мати привабливий сучасний вигляд, а до її книг повинні мати доступ усі охочі. Можливо, варто подумати про організацію кур’єрської служби від бібліотеки.

Є. Н.: Чи є відмінність між бібліотеками в Україні та бібліотеками в інших європейських країнах?

А. Л.: Я не бачу жодної. Можливо, нашим бібліотек слід було ще продумати організацію видавництва і самим видавати книжки: видавати некомерційну літературу, наприклад, поезію, чи перевидавати старі видання.

Питання із залу:

– На яких умовах можна проводити заходи у Вашій бібліотеці?

Є. Н.: Залежить від того, який це захід: комерційний чи ні. Звертайтесь, і ми все обговоримо.

– Чи є при бібліотеці благодійний фонд, куди можна перераховувати спонсорські кошти?

Є. Н.: Такого фонду нема, але ми радо приймаємо будь-які подарунки.

Подія організована Регіональним партнером Мандрівного Docudays UA в Закарпатській області – БО «Комітет медичної допомоги в Закарпатті».

Текст: Наталія Кабацій

Фото: Михайло Мельниченко