У межах 17 Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA  пройшов показ фільму «За кордоном» режисерки Сон-А Юн. Фільм розповідає історію філіппінських жінок, які проходять навчання, перш ніж на два роки вирушити працювати покоївками до іншої країни.

Відбулась дискусія за участі Олени Кальбус, експертки з питань попередження та протидії торгівлі людьми ГО «Центр «Жіночі перспективи», Юрія Чумака, експерта з адвокації Харківської міської організації міжнародної організації «Жіноча громада», Віри Проців, заступниці начальника зв’язків з громадськістю патрульної поліції у Львівській області, Тетяни Панасенко, регіональної координаторки взаємодії з громадськістю Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини у Львівській області, Наталі Реви, провідної фахівчині відділу активної підтримки безробітних Львівського обласного центру зайнятості. Під час дискусії експерт(к)и обговорювали питання трудового рабства, відповідальності держави за дотримання прав робітників та робітниць, діяльності агенцій із працевлаштування, превентивні заходи торгівлі людьми та правову допомогу її жертвам. Публікуємо конспект з центральними тезами дискусії з експерт(к)ами. 

Олена Кальбус: Часто різні проблеми, що стосуються порушення прав і свобод людини, тісно пов’язані між собою. Згідно з опитуванням центру «Жіночі перспективи», проведеного серед жінок з метою визначення причин, які спонукають їх їхати за кордон, однією з основних, окрім економічної, виявилося саме домашнє насильство. На наявність гендерного насилля та торгівлі людьми також впливає рівень зайнятості населення, захисту та реалізації трудових прав громадян. Адже якщо людина неофіційно працевлаштована на батьківщині, вона легше погоджується на неофіційну роботу за кордоном. 

У фільмі агенція з працевлаштування за кордоном готує жінок до роботи в іншій країні, але насправді звертається до практик, що унеможливлюють захист прав заробітчан(ок). У агенції жінок вчать покірності, готовності змовчати у ситуаціях, що порушують їхню гідність. Важливо, аби люди розуміли, що порушення трудових прав є злочином, захиститись від якого вони можуть, звернувшись за допомогою. Показово, що у стрічці «За кордоном» навіть якщо проти заробітчанок було скоєно насильство, працівниці агенції з працевлаштування радили їм звертатись за допомогою лише в саму агенцію, а не в поліцію, аби не викликати «негативну реакцію суспільства» та владнати все «мирним шляхом».

 
В Україні з 2011 року діє Закон «Про протидію торгівлі людьми», який чітко визначає відповідальних суб’єктів. Їх координатором на національному рівні є Міністерство соціальної політики, де також існує спеціальна комісія, що займається цим питанням. На рівні районних та обласних адміністрацій питанням протидії торгівлі людьми завідують уповноважені особи, які допомагають оформити необхідні документи постраждалим. Окрім цього, потерпілі можуть звернутися до правоохоронних органів і, вже маючи статус потерпілої особи, розраховувати на матеріальну допомогу від держави.

Юрій Чумак: В Україні часто плутають проблему торгівлі людьми та порушення трудових прав. В обох ситуаціях використовується вразливий стан людини, але відповідно до 149 статті Кримінального кодексу України і профільного Закону «Про протидію торгівлі людьми» основними ознаками цієї проблеми є вербування, переміщення та передача людини з метою експлуатації. У фільмі «За кордоном» проблема саме трудової експлуатації.

У стрічці жінки описують ситуації, коли вони перебували у вразливому стані. Натомість в агенції їх не вчать захищати себе, а просто кажуть, як реагувати, аби оминути конфлікт. Але українська традиція: «не виносити сміття з хати» не призведе до вирішення ситуації. Ганебна практика триватиме й далі. Цей фільм важливий для українців, адже мільйони заробітчан з країни виїжджають за кордон і постійно ризикують опинитися в ситуації трудової експлуатації. Інформування про проблему — перший крок до її вирішення.

Віра Проців: Герої стрічки акцентують увагу на пожертві заради сім’ї, але не говорять про власну людську гідність. Це — латентна легалізація порушення їхніх прав. У цій ситуації може опинитись кожен, адже вберегти від експлуатації, на жаль, не може ані вища освіта, ані рівень обізнаності. Потерпілі обов’язково мають звертатися в правоохоронні органи із заявою, а співробітники поліції мають надати їм повну інформацію щодо подальших дій і прав. Якщо людина не має можливості оплатити послуги юриста, вона може скористатися послугами центрів безплатної правової допомоги.

Тетяна Панасенко: За даними Міжнародної організації з міграції за час здобуття Україною незалежності потерпілими від торгівлі людьми стали близько 230 тис. громадян і громадянок. Упродовж 2019 року статус потерпілих від торгівлі людьми отримало 185 громадян, 65 із них постраждали в Україні. Я переконана, що просвітницькі заходи та інформування про торгівлю людьми та експлуатацію робітників можуть допомогти зменшити кількість постраждалих від цих злочинів. Людина, яка володіє знаннями — озброєна і, швидше за все, знає, як діяти у ситуації порушення її прав.
 

Наталя Рева: Центр зайнятості співпрацює з фірмами, які офіційно працевлаштовують людей, але лише на території України. Усі вони мають дозвільні документи на здійснення такої діяльності, працюють на ринку тривалий час. Основною ж причиною того, що люди ризикують і їдуть за кордон, лишається низька заробітна плата і низький рівень офіційного працевлаштування в Україні.

Конспект дискусії: Богдана Стельмах

Фото: Тетяна Джафарова