В рамках 23-го Мандрівного Docudays UA відбувся відкритий діалог про деколонізацію крізь призму партисипативної демократії. Подію організували наші регіональні партнери на Кіровоградщині — громадські організації «Успішна Взаємодія» та «Територія Успіху».

Справжнє звільнення від імперської спадщини — це не просто механічне знесення памʼятників чи заміна табличок на вулицях за наказом згори. Насамперед це глибокий ментальний зсув, де головним інструментом змін стає участь кожного/-ї з нас. Деколонізація оживає тоді, коли стає результатом партисипативної демократії — реального залучення громадян/-ок до творення власного культурного простору.

Про те, як перетворити деколонізацію на свідомий вибір українців/-ок, відбулася розмова з експертами:

• Сергієм Мілютіним — істориком, педагогом, краєзнавцем та автором історичних книг;

• Сергієм Дишловим — правозахисником, викладачем історії та правознавства.

Головний фокус дискусії був зосереджений на важливому питанні: що потрібно зробити, аби звичайні громадян(к)и щиро прагнули мати у своїй країні все українське — від мови та культури до менталітету й політичних еліт? 

Законодавчий каркас чи розбудова нації?

Безумовно, правове регулювання є важливим фундаментом для змін, проте воно є лише формою, яку необхідно наповнити змістом.

Правозахисник Сергій Дишловий зазначає, що деколонізація передбачає багато кроків, які можна зробити шляхом правоустановчої діяльності: видати низку законів, які регулюватимуть перейменування, зобов’язати говорити лише українською мовою та розміщувати лише український контент — проте це все другорядні речі. 

Фото: Сергій Дишловий, правозахисник.

«Головне в процесі деколонізації і формуванні української ідентичності – розбудова чи створення нації як цілісного єдиного органу. Державу визначає нація. Якщо нація є, якщо вона єдина, має спільну мету та ідею, то за таких умов буде і держава незалежна, суверенна, процвітаюча і авторитетна», — стверджує Сергій.

Національна ідея, звернена у майбутнє

Тривалий час точилися дискусії навколо пошуку універсальної національної ідеї. Проте досвід показує, що вона не може бути запозиченою чи штучно сконструйованою під зовнішні стандарти.

«Для кожної держави національна ідея повинна формуватися тим запитом, який вона сама для себе формує. Наша національна ідея повинна чітко виходити зі стратегії нашого майбутнього й того, що ми можемо побудувати. Якщо ми будемо орієнтуватися на інші держави, в тому числі й на наших партнерів, то наша національна ідея буде подобатися всім, окрім нас самих. Як на мене, нам потрібно звернути увагу на єдність нашого суспільства і верховенство права, щоб інтереси кожного громадянина в Україні були в правовому контексті захищені і щоб кожен українець дивився не на картину минулого, бо це роз’єднує, а бачив спільне майбутнє», — підкреслює Сергій Мілютін.

Фото: Сергій Мілютін, історик, краєзнавець.

Партисипація як міст до єдності

Коли рішення про перейменування вулиці чи зміну культурного ландшафту громади ухвалюється через публічні обговорення, петиції, локальні референдуми чи роботу в громадських радах, виникає зовсім інший рівень відповідальності. Людина перестає бути пасивним спостерігачем чи об'єктом державної політики — вона стає її суб'єктом.

Історична пам'ять та краєзнавство — наголошує експертиза Сергія Мілютіна — мають відкриватися громадянам через інтерактивні формати, освітні хаби та залучення молоді. Розуміння локальної історії допомагає відчути коріння, але саме спільне проєктування безпечного, правового та інклюзивного майбутнього об'єднує різні регіони й покоління.

Лише через відкритий діалог і громадську залученість ми зможемо остаточно перетворити колишні колоніальні простори на простір вільної, свідомої та демократичної спільноти.

Авторки зображень: Олена Мірхайдарова, Марина Зоріна.

23-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду “Відродження”. Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.