Деякі простори починаються з обвалених стін і коробок обладнання, складених у кутку. Саме так на початку минулого року виглядала майбутня кінозала реабілітаційного центру: без проводки, штукатурки й крісел — і водночас із чітким розумінням, навіщо і кому вона потрібна.

Людям, які повертаються з фронту й проходять реабілітацію, потрібне місце, де можна на годину-дві вийти з режиму лікарні — сісти поруч, подивитися кіно, обговорити його, просто побути разом не як пацієнти, а як глядачі.

Саме для цього Мандрівний фестиваль Docudays UA і Благодійний фонд «Принцип надії» запустили благодійний збір. Разом глядачі й глядачки фестивалю зібрали 59 613 гривень.

Це був збір із чіткою метою: кожна гривня йшла на конкретні потреби — на проводку, штукатурні роботи, а далі — на облаштування самого простору для показів. Благодійний фонд «Принцип надії» узгоджував потреби з керівництвом медичної частини та оплачував роботи, а сам ремонт організовувала адміністрація медчастини.

Процес не був швидким. Спершу — електрика, потім — штукатурка, і лише за кілька тижнів після цього черга дійшла до монтажу вже закупленого обладнання. На проміжному етапі команди фестивалю та фонду навіть жартома обговорювали, як проілюструвати звіт, коли фотографувати, по суті, ще нічого: зробити колаж із коробок обладнання й кадрів старого відео зруйнованого приміщення — на контрасті з тим, що вийде згодом.

А згодом сталося ось що…

До збору й ремонту, які стали можливими завдяки глядачами Мандрівного, долучилося ще чимало партнерів — компанія «Кінопростір» надала обладнання, а аграрний холдинг «Миронівський хлібопродукт» докупив крісла .

Офіційне відкриття відбулося 14 серпня 2026 року. Але першим кроком до нього став збір Мандрівного та «Принципу надії» — саме з нього почався ремонт, а далі долучилися інші партнери. 

Біля входу до оновленої зали відвідувачів зустрічає панно української мисткині Людмили Мєшкової (її роботи можна побачити у храмах, культурних просторах і лікарнях, а одне з панно прикрашає штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі.


За цим ремонтом стоїть питання, значно ширше за облаштування простору й встановлення крісел. Команда фонду під час спілкування з людьми, які повернулися з полону або військової служби, не раз чула про іншу складність — за роки поза звичним цивільним життям світ встигає змінитися. Сьогодні цей період нерідко триває чотири й більше років, і повернення означає не лише фізичне відновлення, а й поступове звикання до нового життя.

Кіно тут може виконувати не розважальну, а майже терапевтичну функцію: воно дає спільну мову для розмови про світ, який змінився, і про людину, яка змінилася разом із ним. Саме тому йдеться не про одноразовий показ, а про можливість зробити простір постійним кіноклубом — зі стрічками з колекції Мережі DOCU/CLUB Docudays UA, яка нині налічує близько 100 документальних фільмів.

Але на цьому історія не закінчується. Восени у межах 23-го Мандрівного фестивалю Docudays UA, у щойно відкритій залі планують спеціальний показ. Координацію вже взяли на себе регіональні партнери фестивалю в області.


Керівництво медичної установи також просило подякувати усім, хто долучився до збору, хто дивився і дивиться фестивальне кіно й вирішив, що ця зала варта підтримки.

Дякуємо кожній та кожному, хто зробив цей збір можливим. Це приклад того, як глядацький квиток на документальне кіно може перетворитися на цілком реальну кімнату зі світлом, кріслами й екраном — на простір, де починається щось важливе для людей, які цього заслуговують.