Паралелі життя: Мандрівний Docudays UA на Херсонщині
Паралелі життя: Мандрівний Docudays UA на Херсонщині
Чому реакція учасників заходів 20 жовтня в Хабі Бериславської громади у Великій Олександрівці «підкоригувала» програму? І як квіти біля пошкодженого уламками фасаду Високопільської гімназії стосуються теми 23-го Мандрівного DOCUDAYS UA?
У вівторок, 20 жовтня, в Хабі Бериславської громади у Великій Олександрівці вперше відбувся перегляд документального фільму «Кельтська утопія» в рамках Мандрівного DOCUDAYS UA. А потім — дискусія «Деколонізація пам’яті» за участю експертів.
Обидві події проводилися у комбінованому форматі — наживо та онлайн.
Фото: учасники/-ці дискусії.
Коли онлайн-учасники/-ці подивилися фільм і знову повернулися до Хабу для дискусії, виявилося, що жваве обговорення теми деколонізації пам’яті вже почалося.
Все як у нас
Як розповіла модераторка заходів Олеся Чавурська, старша юристка БФ «Схід СОС», присутні у залі настільки були вражені донині невідомою для них історією ірландців, які виборювали свою ідентичність попри тиск колоністів, що не могли стримати власних емоцій і почали одразу коментувати бачене на екрані.
«Така була жвава реакція, що ми навіть іноді припиняли показ, щоб присутні висловилися», — поділилася пані Олеся.
Одна з учасниць заходу у Хабі, пані Альона, поділилася тими “паралелями”, які відчула разом з іншими під час перегляду фільму:
«Багато чого спільного побачили між нашим народом та ірландцями. Наприклад, у нас країна ділиться на схід і захід, а в Ірландії, виявляється, так само ділиться на північ і південь. Їм забороняють мову, а вони в піснях її тримають так, щоб не забути. Народ сотні років зберігав і зберігає свою ідентичність попри тиск не лише з боку Англії, а й церкви. Так нагадує наш народ і Росію…»
Фото: учасниця заходу Альона Євко та модераторка Олеся Чавурська.
Під час правозахисної дискусії запрошена експертка Ліза Євсеєва, архітекторка, співзасновниця ГО «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини», кураторка напрямку документування втрат культурної спадщини ГО «ХЕМО», поділилася надважливим досвідом фіксації воєнних злочинів проти української культури.
«Росія нищить мову нашої архітектури, бо вона свідчить про нашу стійкість»
Ліза Євсеєва прокоментувала збереження та відновлення нерухових памʼяток:
Сьогодні я працюю кураторкою напрямку документування втрат культурної спадщини в громадській організації Ukrainian Heritage Monitoring Lab. Від початку повномасштабного вторгнення наша команда фіксує руйнування нерухомих пам'яток: окремих будинків, ансамблів історичних споруд та культурних ландшафтів.
Ми робимо це задля правосуддя та відновлення. Наша мета — не упустити жодного зруйнованого Росією будинку, не подарувати їм абсолютно нічого з того, що вони коять із нашою культурою. Для мене, як для людини з Нової Каховки — міста, яке від перших годин повністю окуповане і де вже втрачено величезну кількість пам'яток — це особистий біль. Разом із Новокаховським товариством охорони культурної спадщини ми працювали над ними понад 10 років усією громадою: досліджували, відкривали, збирали людей, щоб повертати ці об'єкти із забуття.
Фото: Ліза Євсеєва, архітекторка, співзасновниця ГО НКТОКС, кураторка напрямку документування втрат культурної спадщини ГО «ХЕМО».
«Усі наші покоління записують свою ідентичність у простір, в якому живуть»
У документальному фільмі «Кельтська утопія» дуже майстерно йшлося про мову. Не лише про ту, якою ми говоримо — українською чи ірландською, і не лише про пісні. А про те, як усі наші покоління «записують» свою ідентичність. Навіть коли вона мовчить, вона існує. Це мова архітектури, ландшафту та середовища, в якому ми живемо.
Цю мову сьогодні Росія нищить і стирає саме через її стійкість. Архітектор, історик чи краєзнавець завжди може відчитати по споруді чи по культурному ландшафту села, хто його заснував і хто тут жив. Козацькі хрести на могилах, залишки церков, традиційна забудова, навіть старі сараї, що збереглися на нашому Півдні — все це багато розповість архітектору про те, хто насправді освоював ці землі: українці, меноніти, єврейські поселенці чи представники інших народів. Але якщо все це стерти бомбардуваннями, а потім зачистити бульдозерами, то мова, яка свідчить про нашу ідентичність, буде знищена назавжди.
Тому ми намагаємося задокументувати ці втрати. Офіс Генерального прокурора України та інші партнерські організації вже працюють із нашими матеріалами, щоб довести кожен факт нищення в майбутніх міжнародних судах.
«Право на спадщину — це невід'ємне право кожного з нас, а не закритий клуб супер-експертів»
«Я хочу наголосити, чому ми, як громадська організація, маємо право це робити. Для багатьох незрозуміло, як звичайні громадяни можуть щось документувати. Насправді ж право на культурну спадщину — це невід'ємне право кожного з нас. Без голосу кожного члена громади довести ці злочини буде надзвичайно складно», — Ліза Євсеєва.
Тут варто згадати конвенцію Фаро (Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства), яку Україна ратифікувала у 2013 році. Вона змістила акцент із захисту виключно матеріальних об'єктів на права людей взаємодіяти зі своєю спадщиною. Конвенція змінила бачення всього світу: тепер спадщину визначають не якісь «супер-експерти» із закритих елітарних клубів, які вирішили, що цінність мають, наприклад, лише Києво-Печерська лавра чи Нотр-Дам де Парі. Ні, це робить кожен із нас там, де він живе і любить своє місто чи село.
Це може бути адвокація Палацу культури 1950-х років, який побудували українські художники-архітектори. Навіть якщо він не є світовим шедевром, але там співала ваша бабуся, танцював дідусь і висять старі фотографії містечка — це вже надважливий об'єкт для розвитку ідентичності громади та розуміння того, хто ми є.
«Спадщина дає ту гідність і сталість, яку сьогодні намагається стерти ворог»
Фото: спікер(к)и дискусії про збереження культурної спадщини.
Збереження пам'яті — це дуже довгий процес. Це як посадити дерево і роками доглядати за ним, перш ніж воно принесе плоди. Діти, з якими ми 10 років тому починали говорити про новокаховські кам'яні вишиванки, сьогодні через війну розлетілися по всьому світу. Але для них Нова Каховка залишилася яскравою, унікальною базою.
Вони більше не соромляться казати, що вони не просто з півдня України. Вони гордо говорять: «Ми з Нової Каховки. Це — дуже гарне місто, я можу вам його показати». Це і є та гідність, яку нам дає спадщина. І це саме та сталість, яку сьогодні намагається стерти Росія.
Дякуємо за увагу, або — «Прості конструкції»
Під час цієї промови Ліза Євсєєва поділилася частиною презентації, яку вона показує на інших виступах. І закінчує їх саме тим слайдом, де поверх квітів на пошкодженій обстрілами стіні написано: «Дякуємо за увагу» (чільне фото).
Це фото пошкодженого уламками фасаду гімназії саме у Високопіллі. Зроблене у 2024 році під час експедицій з документування втрат культурної спадщини ГО «ХЕМО», коли ще не йшлося про відновлення споруди. Але біля неї, після деокупації, на щойно розмінованих територіях, місцеві жителі посадили квіти.
Коли Ліза показує цей слайд на своїх виступах, підкреслює — на ньому не дяка за увагу спікеру. Це дяка від нашої спадщини за те, що ми разом намагаємося почути її голос.
Фото: учасники/-ці дискусії.
Наталія Бімбірайте, керівниця ГО ІРЦ «Правовий простір», поділилася з учасниками/-цями дискусії чим ще вразило її це фото:
«Друзі, ця світлина яскраво ілюструє тему цьогорічного Мандрівного фестивалю — «Прості конструкції». Вона про ту стійкість, про ту глибоку любов українців до своєї спадщини, яку висловлюємо такими, начебто простими діями, як посаджені під обстрілами квіти».
Авторка тексту: Ірина Ухваріна.
Автор(к)и фото: Альона Євко та Олексій Зварич.
Подію організували регіональний партнер Мандрівного DOCUDAYS UA у Херсонській області — ГО «ІРЦ «Правовий простір» спільно з Бериславською міською радою, ХОО КВУ, БФ «Схід СОС». Медіапартнери: «Суспільне мовлення», «Громадське радіо», «ГУРТ», «Вгору».
23-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обовʼязково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.
