«Що нас тримає»: у Херсоні показали «Сліди» на Мандрівному Docudays UA
«Що нас тримає»: у Херсоні показали «Сліди» на Мандрівному Docudays UA
У Херсоні триває 23-й Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Однією зі стрічок, яку презентували глядачам, став фільм «Сліди» режисерок Аліси Коваленко та Марисі Никитюк. Стрічка розповідає про шістьох жінок, які пережили сексуальне насильство та тортури під час російської агресії. Четверо героїнь родом із Херсонщини.
«Я шокована», — такою була перша реакція однієї з глядачок після перегляду фільму. На його обговоренні херсонці/-ки згадували катівні й досвід окупації, а згодом відповідали на запитання: що допомагає їм триматися зараз?
Місто, де люди живуть під щоденною загрозою
Херсон — місто на лінії фронту. Російські позиції розташовані за Дніпром, за кілька кілометрів від центру. До повномасштабного вторгнення в місті жили близько 315 тисяч людей, а влітку 2026 року — трохи більше ніж 60 тисяч. За даними ООН, лише за вересень 2026 року в Херсоні загинули 16 цивільних, ще 202 отримали поранення.
Фото: участики/-ці події.
Попри небезпеку, подібні події важливі для херсонців/-ок — це можливість поділитися спільним болем і досвідом. Тож на обговорення прийшли громадські діячі, люди, які пережили катування, і містяни, які хотіли почути більше про те, що відбувалося поруч. Одна з херсонок розповіла, що пробула два дні в камері на вулиці Теплоенергетиків і не зазнала катувань, але чула, що відбувалося з іншими. Інша говорила про підвал під будівлею апеляційного суду, де її допитували й катували. Всі ці розповіді перегукуються з історіями героїнь фільму.
Чотири героїні фільму — з Херсонщини
«Сліди» розповідають історії шістьох українок, які пережили сексуальне насильство та тортури. Четверо героїнь — з Херсонської області, а частину стрічки знімали в Херсоні та інших населених пунктах регіону. Одна з героїнь, Ольга Черняк, приєдналася до розмови онлайн. Вона розповіла, що після повернення з полону не одразу могла осмислити пережите. Підтримка інших жінок допомогла їй говорити про це й свідчити.
«Не треба встидатися, треба говорити, треба свідчити, треба, щоб весь світ знав і чув», — згадала Ольга пораду, яку почула від іншої жінки після полону.
Фото: учасниця події.
Режисерці Алісі Коваленко важливо показувати стрічку саме на Херсонщині, звідки родом частина її героїнь. Сама Аліса пережила сексуальне насильство й катування в полоні на Донбасі у 2014 році, а у 2016-му публічно розповіла про це і, за її словами, стала першою жінкою в Україні, яка відкрито заговорила про сексуальне насильство, пов’язане з війною.
Зафіксовані випадки — лише частина масштабу
За даними, які 19 червня 2026 року оприлюднив генеральний прокурор України, від початку повномасштабного вторгнення правоохоронці зафіксували 401 випадок сексуального насильства з боку російських військових щодо цивільних. Серед постраждалих — 250 жінок і 151 чоловік, зокрема 24 неповнолітні. На Херсонщині зафіксували 124 випадки — найбільше серед областей. Генпрокурор застеріг, що реальна кількість може бути більшою, оскільки не всі постраждалі можуть або готові повідомити про пережите.
Фото: Наталя Шатілова, координаторка громадського центру Українського Червоного Хреста, голова ГО «Громада «ЮА».
ООН також фіксує, що документовані випадки не показують повного масштабу насильства: одна людина могла пережити кілька епізодів. Страх, стигма й перебування рідних на окупованій території можуть заважати постраждалим свідчити.
Прості конструкції — це те, що тримає
Херсонці/-ки, які долучилися до обговорення фільму, називали свої опори: дітей, близьких, роботу, волонтерство, город, рукоділля, зустрічі. Одна з глядачок розповіла, що навчилася в’язати гачком, інша — що допомагає військовим. Говорили про спілкування й обійми.
Наталя Шатілова, координаторка громадського центру Українського Червоного Хреста, пояснила, що сама зустріч наживо для херсонців/-ок уже може стати підтримкою:
«Сьогодні, коли ми зустрілися в режимі офлайн, коли ми вже наживо поспілкувалися, попили кави — це вже великий позитив».
Фото: творча рефлексія під час обговорення.
Так розмова після «Слідів» повернулася до теми 23-го Мандрівного Docudays UA. На намальованому дереві учасники/-ці записали свої «прості конструкції» — людей і заняття, завдяки яким тримаються в місті, де майже щодня є постраждалі від обстрілів. Показ завершився, але учасники/-ці ще залишилися на обговорення. Це теж одна з опор, яку вони назвали.
Регіональний партнер у Херсонській області — БО «Фонд милосердя та здоров’я» спільно з Громадським Центром Українського Червоного Хреста.
Авторка тексту: Ліза Жарких.
Автор фото: Устин Данчук.
