«Вєаюфром» і куди ми йдемо? Покази у Чугуєві та в Українській академії лідерства
«Вєаюфром» і куди ми йдемо? Покази у Чугуєві та в Українській академії лідерства
Чому у світі так мало хорошого? – На те воно й хороше – його забагато не буває
Дмитро Лавриненко
На Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA у Києві цього року фільм «Вєаюфром» харків’янина Дмитра Лавриненка здобув головний приз у номінації «DOCU/УКРАЇНА». Під час Мандрівного Docudays UA на Харківщині цю стрічку мали змогу побачити мешканці міста Чугуєва (5 грудня) та студенти Української академії лідерства (6 грудня).
У Чугуєві Дмитра знають як автора відеоролика, знятого цьогоріч до 380-річчя міста. Приємним бонусом після показу стрічки було душевне спілкування з режисером.
В УАЛ зібрався повний зал молодих людей, охочих до нових ідей та вражень. Після закінчення перегляду стрічки на секунду запанувала тиша, але буквально за мить залунали оплески…
Дмитро Лавриненко ґрунтовно та спокійно відповідав на питання юних інтелектуалів(ок), детально розповідав про зйомки фільму та долю головного герою.
Так, режисер повідав, що Євген – його сусід та знайомий, людина дуже цікава й неординарна. З одного боку, страждає ностальгією за всім радянським, збирає всіляке барахло часів СРСР, для цього навіть влаштувався працювати двірником – знайшов для свого хобі «роботу під прикриттям». А з іншого – має «зелену карту» США, ним рухає вольниця, жага до життя, така собі анархія. Євген виховувався матір’ю, яка має авторитарний характер, і, можливо, через це він зневажливо ставиться до жінок. І водночас увесь час шукає собі жінку, яка б змогла його зрозуміти. Євген любить знімати всілякі цікавинки на свою відеокамеру, а Дмитро вирішив знімати самого Євгена.
Відгуки до стрічки були різними, але здебільшого позитивними.
Денис, громадський активіст, зазначив, що «у героя немає рамок, масок, він повністю відкритий, чим і відлякує багатьох. Утім мені він сподобався саме цим». Студентку Української академії лідерства Олександру фільм дуже вразив. «Я таких фільмів раніше ніколи не бачила: щоб я одночасно і соромилася, і сміялася, і тішилася», – поділилася враженнями Олександра. Інша студентка УАЛ Дарина наголосила на тому, що «режисер зняв цю документальну трагікомедію не просто так, а задля того, щоб ми подумали, подивилися під іншим кутом, спробували знайти сенс».
І сам режисер на запитання про головну ідею фільму зауважив, що це колективний портрет сучасності. Євген, який однією ногою лишився в СРСР, а іншою намагається крокувати на Захід, уособлює певний зріз нашого суспільства, якому слід позбутися мотлоху минулого, щоб просуватися далі, до цивілізованого майбутнього.
Текст і фото: Юрій Чумак
