Божественна солодкість «Медової землі»

Божественна солодкість «Медової землі»

09 листопада 2020

31 жовтня розпочався Мандрівний кінофестиваль Docudays UA у Тернопільській області. Він стартував онлайн-переглядом стрічки «Медова земля» режисерів Любомира Стефанова і Тамари Котевської та дискусією у колі цікавих особистостей — про те, що ж означає для Людини жити у гармонії з Природою та зі своїм ближнім.

 

Героїня фільму Хатідже Муратова живе у покинутому усіма колишніми мешканцями, позбавленому електроенергії гірському селищі Бекірлія, що в Північній Македонії. Вона доглядає за немічною 85-річною матір’ю, та попри вкрай примітивні умови життя намагається зберігати архаїчну традицію бджолярства. Для неї це ремесло є джерелом матеріального і духовного життя. Джерелом її внутрішнього спокою та душевної не самотності на тлі спустошілих гір, наодинці з Природою. Але віддалені хвилі, які шле споживацька цивілізація, досягають і її убогої хижі. Одного дня спокій Хатідже порушує велика кочова родина. Для прибульців її «медова земля» вже не має сакрального значення...

 

Сюжет фільму актуальний для України. Македонія також є багатонаціональною країною, також стала незалежною у 90-х, пройшла складний шлях державного становлення і визнання, як і наша країна стоїть у черзі на вступ до ЄС. Поселення, подібні до Бекірлії, можна зустріти й у нас. І не лише у Чорнобильській зоні. Спокуси міських та закордонних заробітків висмоктують людей з їхніх батьківських хат, відриваючи від традиційного способу господарювання на землі.

 

Перегляд фільму став можливим завдяки онлайн-кінотеатру DOCUSPACE.

 

Гості онлайн-кінотеатру, які виступали у символічних ролях Вчителя, Бджоляра, Економіста, Екологіста, Поета, Художника, активно дискутували і про долю головної героїні стрічки, і про майбутнє техногенної цивілізації. Дискусія торкалася реальних проблем у практиці бджільництва в Україні, принципів сталого розвитку в аграрній сфері та екологічної етики.

 

Нашими спікерами цього разу були:

 

Володимир Глова — директор Заліщицького коледжу ім. Є.Храпливого Національного університету біоресурсів та природокористування

Петро Бліщук — аналітик, економіст, підприємець

Катерина Полянська — еколог Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», кандидат географічних наук

Наталія Пасічник — викладач Тернопільського національного педагогічного університету, член Спілки письменників України

Остап Барановський  художник, музикант

Роль модератора дискусії виконував Олександр Степаненко.

 

Останніми роками українські пасічники найбільше потерпають через неконтрольоване використання агрохімікатів на посівах технічних культур, у результаті чого масово та блискавично гинуть їхні бджоли. За останні роки в Україні зареєстровано більше тисячі дозволених до використання пестицидів і агрохімікатів, у тому числі понад триста пестицидів І і ІІ класів надзвичайно небезпечні. Контроль за жодним з пестицидів у воді, повітрі, ґрунтах державними органами на сьогодні не здійснюється. Держава самоусунулася від контролю за тим, які саме пестициди використовують агропідприємства та в якій кількості, чи законно вони ввезені в країну. Встановлення причин масової загибелі бджіл виглядає процедурно та технічно складним. Далеко не кожен бджоляр має змогу довести в суді дійсну причину втрати ним пасіки та отримати компенсацію збитків – особливо якщо у ролі відповідача йому протистоїть могутній агрохолдинг.

 

 

Володимир Глова: «Колись аграрії у першу чергу намагалися досягнути високих показників врожайності, гналися за центнерами з гектар. Нині ми оцінюємо свою діяльність виключно у грошовому еквіваленті. Але мусимо зазирати глибше як наші дії відбиваються на стані довкілля, на землі, чи збереже вона родючість та буде вона придатною для життя завтра? Ми надто мало замислюємось над тим, ким ми є і для чого ми на цій Землі. Фільм спонукає нас до таких роздумів».

 


Петро Бліщук: «У фільмі я бачу зіткнення двох світів. Світ жінки Хатідже, яка обережно та дбайливо ставиться до своєї «медової землі». І сучасний споживацький світ з його захланністю і намаганням брати від Природи та свого ближнього все, без залишку, негайно. Але вихід з цієї прірви між двома світами повинен знайтися. Провідні економічні аналітики світового рівня прогнозують, що все ж наступним етапом розвитку економіки буде повернення до ремісництва. В сенсі відродження традиції, унікальності продукту. Звісно ж, ремісництво може відродитися вже на новому, якісно вищому рівні знань та технологій».

 

У цьому сенсі приємно чути, що Україна нарешті спробує долучитися до транскордонної польсько-білоруської номінації «Бортництво Полісся», покликаної відроджувати традиційне ремесло лісового бджолярства, наближеного до Природи, а також представити його зразки у списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Ясна річ, зберегти їх можна лише на охоронюваних територіях, у країні де екологічна і культурна політика є ефективною та фінансується не за залишковим принципом. Можна сподіватися, що цей вид бджолярства виявиться менш вразливим до ризиків у порівнянні з великомасштабним виробництвом меду, нерозривно пов’язаного з вирощуванням монокультур, систематичним використанням пестицидів та інтенсивною обробкою ріллі.

 

 

Катерина Полянська: «Головне у способі життя Хатідже  ділитися, не брати собі від Природи зайвого, бути її часткою. Це, мабуть, традиційна риса, отримана нею у спадок від предків. Гості, які з’явилися поруч з нею, це образ споживацького суспільства, яке зараз домінує, на жаль. Люди втратили спроможність до свідомого самообмеження, яке було надбанням кожної справжньої культури. Вони щодня хочуть мати більше грошей і речей, не задумуючись про наслідки...»


Люди, для яких земля втрачає сакральний зміст, на заміну отримують сакральне ставлення до грошей. І саме це явище поступово стає визначальним не лише у земельних відносинах, а загалом у соціумі, економіці, споживанні. «Фетишизм грошей» на жаль, став одним із ведучих чинників розвитку нашої країни у пострадянський період. Корупція у владі є одним з найбільш помітних її проявів. 

 

 

Наталія Пасічник: «Фільм дуже красивий, поетичний і сумний. Сум викликає самотність жінки у людському оточенні. Втім вона не є самотньою наодинці з Природою. І здається, не прагне для себе іншої долі. Так, вона тут  носій культури, нехай навіть архаїчної. Ії цей глибинний поклик культури прирік її бути дбайливим «пастухом бджіл». Але її цінності та спосіб життя незрозумілі людям, яких вона зустрічає на своєму шляху. Вони спокушені цим світом, дбайливий обов’язок  це поняття незрозуміле для них. Вони підкорюють собі простір, природу, одне одного, власних дітей... Втім автори фільму не підштовхують нас до якихось однозначних оцінок, до осуду. Врешті-решт прибульці також живуть працею своїх рук, вони вчать своїх дітей працювати. Нехай роблять це переважно грубо і незграбно. Фільм відкритий для співпереживання та думання про усіх його персонажів. Це одна з його добрих рис».


Цікавий post factum у цієї стрічки  автори фільму щиро намагалися допомогти своїй героїні, покращити її побутові умови. Адже за три роки роботи над фільмом вони стали друзями. Відомо, що на перші отримані від прокату стрічки гроші знімальна група придбала для неї житло у місті. Але Хатідже проводить у міському помешканні лише зиму. Як тільки Сонце блисне і день стає довшим, вона повертається до своєї гірської оселі й своїх бджіл. Тож світ також ловив і її — і не упіймав.

 

 

Остап Барановський: «Головна героїня це минуле, це майже біблейський архетип. А оця велика родина, яка здійснює експансію у її світ  це сучасне, це усі ми, або більшість з нас, яка веде боротьбу за виживання. І конфлікт між цими двома світобаченнями неминучий. Тут ні в кого немає вибору. Тому у фільмі немає і не може бути якогось казкового наративу, щасливого кінця. Тому від перегляду отримуєш емоційний шок. До того ж в художньому аспекті це робота високого рівня, як у сенсі фільмування, так і драматургії сюжету».


Фільм демонструє нам реальну людину, яка живе за принципами екологічної етики. Можливо ця неосвічена жінка не знайома з самим поняттям екоетика, але її поведінка свідчить про те, що вона сприймає інші живі істоти не лише з точки зору корисності для себе. Вона усвідомлює, що про них треба дбати заради них самих. Її Земля перестає бути просто ресурсом, вона стає суб’єктом етичного ставлення. Її життєвий приклад зайвий раз доводить, що етичне ставлення до Природи у багатьох локальних проявах було органічною частинкою традиційних культур. Це вже згодом високочолі інтелектуали поширили екологічну етику до меж глобальної екосистеми.

 

Але на жаль, етика життя у гармонії з Природою досі є цінністю небагатьох: і у політиці, і у господарстві, і у побуті. Світ потребує особистостей, які спроможні успішно пропагувати їх.


Таким «екологічним Гуру» на наше переконання міг би стати Папа Франциск. Його екологічна проповідь є цінною для усіх мешканців планети Земля — незалежно від релігійної та національної приналежності. Відтак на завершення нашої дискусії було представлено українське видання екологічної енцикліки «Laudato Si»  «Про турботу за наш спільний дім», яке нещодавно вийшло з друку.


Назва енцикліки походить від відозви «Laudato si’, mi’ Signore» святого Франциска Асизького, який у своєму «Славні творінням» говорив, що планета Земля — наш спільний Дім. Святий Франциск, на честь якого Папа взяв собі ім’я, часто згадується в енцикліці, Папа Франциск вважає його зразком того, як «невіддільні один від одного турбота про природу, справедливість у відношенні до бідняків, свідома позиція в суспільстві та внутрішній світ».

 

Автор: Олександр Степаненко, ЕГО Зелений Світ

XVII
Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
Вересень—Грудень 2020
Мандрівний Docudays UA-2020: підбиваємо підсумки
Новини
31 грудня 2020
Право на правду. На Мандрівному Docudays UA на Тернопільщині відбувся показ фільму «Про звірів та людей»
Новини
30 грудня 2020
Крафтивізм: як рукоділля стає політичним інструментом
Новини
29 грудня 2020
На Мандрівному Docudays UA в Чернівцях обговорювали зміни в роботі культурних інституцій в умовах карантинних обмежень
Новини
28 грудня 2020
На Мандрівному Docudays UA у Чернівцях дивились та обговорювали стрічку «Хороша смерть»
Новини
27 грудня 2020
«Я відчув себе гостем, що дивиться за життям іншої родини»
Новини
16 грудня 2020
Фестиваль Docudays UA: від дискусій — до реальних дій
Новини
14 грудня 2020