Щоб адекватна інформація про коронавірус стала вірусною. 18 Мандрівний Docudays UA на Волині розпочався кінопоказом стрічки «76 днів» та дискусією

Щоб адекватна інформація про коронавірус стала вірусною. 18 Мандрівний Docudays UA на Волині розпочався кінопоказом стрічки «76 днів» та дискусією

02 грудня 2021

Станом на сьогодні, у світі зафіксовано понад 250 мільйон випадків захворювань на COVID-19 і понад 5 мільйонів смертей. Як людство, зокрема українське суспільство, реагує на виклики, пов’язані з пандемією? Як робити усвідомлений вибір у ситуації засилля фейків і маніпуляцій, відсутності доступної інформації, недовіри до уряду й медичної системи загалом? Чи можуть бути обмежені права людини в кризових ситуаціях і на яких підставах? Ці та інші теми були порушені під час дискусії «COVID-2019: виклики у новій реальності», яка відбулася після перегляду фільму про початок пандемії в китайському Вухані «76 днів». Цим заходом 25 листопада розпочався 18 Мандрівний Docudays UA на Волині .

 

Один із серйозних викликів — виснаження медичної системи. Як зазначив завідувач пульмонологічного відділення Волинської обласної клінічної лікарні Олег Яковенко, «фільм — про людяність. Він показує те ставлення, яке має бути, незалежно від життєвих обставин». Водночас він дає надію, тому що в українських лікарнях «усе набагато складніше і страшніше»:

 

— Одна справа — інфекційні відділення, а інша — реанімаційні, де сьогодні — більш як 50% смертності. І знаєте, є дві правди про коронавірус: одна — коли ти дивишся з вулиці на вікна лікарні, а інша — коли з вікон лікарні на вулицю. На початку пандемії ми до цього ставилися скептичніше, тобто ніхто не думав, що це призведе до такої глобальної проблеми під назвою «пандемія».

 


За словами лікаря, «цей фільм це дебют тієї ситуації, яку ми маємо на сьогодні, і сумно, що в ситуації «інфекційної війни» чимало людей ставляться до цього скептично. Якщо раніше в групі ризику були люди віком 60+ або із супутніми захворюваннями, то нині ковід помолодшав: у лікарні потрапляють 20-30-річні та, на жаль, трапляються летальні наслідки.

 

Олег Яковенко зазначив, що в лікарнях Луцька понад 90% пацієнтів, хворих на коронавірус, невакциновані. Частина з них з підробленими сертифікатами. На його переконання, важливо говорити й про рівень професійності українських медиків:

 

— Я як лікар-пульмонолог не буду коментувати, робити чи ні операцію або якусь іншу маніпуляцію, у якій я некомпетентний. Але є спеціалісти, які не мають жодного стосунку до імунопрофілактики й вакцинації, але чомусь собі дозволяють робити голослівні заяви.


Водночас ті, хто працюють у ковідних відділеннях, дуже виснажені. І важко не лише фізично, а й морально, адже комунікувати потрібно не лише з хворими, а й з їхніми рідними, які хвилюються і з якими треба постійно мати зв’язок, інформувати про те, що відбувається, «бо коли є інформаційний вакуум, це створює ще більше складнощів».

 

У боротьбі з пандемією сьогодні важливо протистояти дезінформації щодо коронавірусу та вакцинації. Своїми думками щодо цього та фільму поділився медіаексперт, головний редактор видання «Детектор медіа» Отар Довженко.

 

— Я дивився цей фільм із позиції: «А як міг би він вплинути на тих людей, яких треба переконати?». Ця лінія переконування суспільства: що треба дотримуватися карантинних норм, вакцинуватись очевидно, що найпотужніша... Водночас, якщо говорити про пропагандистський потенціал таких картин, він, певною мірою, не універсальний, тому що ми намагаємося побороти страх більшим страхом. Люди, які не хочуть вакцинуватися, насправді бояться: вакцини, невідомого, побічних ефектів. Крім страху, мені здається, потрібно давати надію. І у фільмі «76 днів» є промінчик надії. Зокрема, що коли ти потрапиш до лікарні, про тебе подбають.


Щодо загального фону дезінформації, пов’язаної з коронавірусом, то, на переконання експерта, «традиційні медіа не відіграють великої ролі — їхній дискурс більш-менш конструктивний». Найбільш важливою тут є недовіра людей до медіа.

 

Довіра людей до медіа дуже обмежена. Тому зараз моя надія як аналітика інформаційного простору базується на тому, що адекватна інформація про коронавірус стане вірусною. Тобто почне переходити від людини до людини так, як зараз дезінформація.


Правозахисниця, голова громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук підкреслила, що пандемія призвела до появи серйозних викликів у дотриманні урядами різних країн прав людини:

 

— Їх іще на початку пандемії озвучив відомий історик Ювал Ной Харарі. Він окреслив перше питання таким чином: «Як ми будемо боротися з пандемією? Ми будемо об’єднуватися чи будемо продовжувати політику ізоляціонізму й намагатися вирішити проблему у власних національних кордонах?». Навіть всередині Європейського Союзу була битва за вакцини. Це наскільки поглибило нерівність між країнами, що змусимо Генерального Секретаря ООН звертатися до країн розвиненої демократії й закликати їх поділитися вакцинами з країнами, що розвиваються.


Друге гостре питання: яким чином ми будемо боротися з пандемією? Ми будемо надавати урядам більше влади у використанні різноманітних цифрових технологій для контролю над нашим життям, чи ми будемо залучати людей до того, щоб вони солідаризувались і боролися з пандемією в інший спосіб? І країни обрали різні шляхи.


Те, яким чином технології починають контролювати й втручатися в нашу приватність, дуже залежить від демократичності тих чи інших режимів. Це становить велику загрозу, адже пандемія, сподіваємося, колись закінчиться, а от ковдра, яку уряд на себе перетягнув із нашого права на приватність, може лишитися у тому ж стані.


І третє питання, яке я ставлю як правозахисниця: як ми будемо боротися з пандемією? Будемо використовувати політичні рішення чи право? Уряди змушені були створювати різні бар’єри для вірусу, зокрема для людей. І тут важливо розуміти, що уряди деяких країн використовували для цих обмежень правові механізми, а деякі — суто політичні. У нас це питання було вирішене на користь політичних рішень. Я сподіваюся, що цей вибір тимчасовий, і ми повернемося до захисту людей через право.

 

Кадр із фільму «76 днів»


За словами Олександри Матвійчук, права людини можуть обмежуватися за певних умов. Вони мають бути прописані в законі, переслідувати легітимну мету (як-от захист здоров’я та життя населення) і мають бути необхідними в демократичному суспільстві.

 

З одного боку, мене як правозахисницю тішить, що люди почали говорити про права людини, Конституцію. Я вважаю, що люди почали усвідомлювати важливість своїх прав. Але з іншого боку, я розумію, що про питання свободи ми мислимо по-різному. Тому потрібно розбиратися з кожним обмеженням окремо, бо не можна сказати, що всі обмеження відповідають трьом критеріям, які я називала. Якщо говорити про заборону прогулянок у парку на початку 2020-го року — очевидно, у цьому не було потреби. Я хочу вірити в те, що ця ситуація матиме переломний момент, що поступово люди більше зрозуміють, що права людини — це не про те, щоб робити все, що завгодно. Права людини, перш за все, про відповідальність. Важливо говорити про те, що потрібно дбати про своє здоров’я і здоров’я оточуючих.

 

Кадр із фільму «76 днів»

 

Поляризація суспільства не допомагає стримувати пандемію. Зараз перед людьми стоять питання особистого вибору: брати на себе відповідальність і самим розбиратися, що відбувається, чи плисти за течією.

 

Своїм досвідом про життя в часи пандемії у США поділилася координаторка Ужгородського пресклубу Ганна Твердохліб, яка вирішила вивчати там медицину. За її словами, у різних штатах ставлення до коронавірусу і заходів безпеки — зовсім різне.

 

— Інформоване рішення зробити нереально, якщо ти не маєш медичної освіти, бо з медіа отримуєш абсолютно протилежні думки.


Ганна зазначила, що значна частина громадян Америки — невакциновані, однак уже говорять про примусову вакцинацію. Крім того, вже сьогодні відчутна сегрегація: наприклад, невакциновані учні в школі, де навчається син Ганни, гулятимуть на майданчику окремо від інших, попри те що в класі вони перебувають разом.

 

— Я дуже хочу чути позицію лікарів. Для мене ні лотерея на мільйон доларів у Каліфорнії, ні картопля-фрі у Нью-Йорку, ні машина в Мукачеві, ні тисяча гривень як заохочення вакцинуватися — не є аргументами. Мене це, навпаки, відштовхує.

 

Переглянути відео дискусії можна за посиланням.

 

Текст: Богдана Стельмах та Ірина Мусій

19 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
Вересень—Грудень 2022
Якими були чотири місяці 18 Мандрівного Docudays UA
Новини
19 січня 2022