Я пам’ятаю фільми Мандрівного на дисках. Здається, що з того часу минуло тисячу років! Тоді ми навіть уявити не могли, що колись будемо робити онлайн-фестивалі.

Моя організація «Культпрожектор» працює з візуальними практиками культури та мистецтва. Я дуже люблю кіно. Для мене Docudays UA – це особиста, тепла і сердечна частина життя. Я радію, що була майже на самому початку мандрів фестивалю. 

Вікторія Верес – мисткиня, директорка Громадської Організації «Культпрожектор», регіональна координаторка Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Запорізькій області, яка вже більш ніж 10 років є частиною команди фестивалю. Саме вона почала привозити непрості, але чуттєві фільми у рідне Запоріжжя. Там, де про документальне кіно та сучасне мистецтво ще не готові були думати – вона створює масштабний фестиваль. І не припиняє роботу навіть після повномасштабного вторгнення армії ерефії в Україну. Саме завдяки їй Мандрівний відбувся за кордоном у 2022 році, у Німеччині. У незнайомому їй місті, де вже давно вкорінена російська пропаганда, – вона будує новий діалог. Дізнаємось більше про досвід нашої колежанки та її особистий образ майбутнього. 

Які зміни ви помічаєте в українських глядачах та глядачках за роки існування фестивалю?

Деякі молоді люди, які здавна приходили на Мандрівний, зараз почали знімати кіно самі. Docudays UA – це плацдарм для нових поколінь кінематографістів. За останні 10 років дуже багато жінок стали авторками фільмів. Я пригадую один із фестивалів: на сцені стояли жінки-режисерки, одна була на дев’ятому місяці вагітності, і всі вони отримували нагороди. Я захоплено думала: «Наскільки змінюється наше суспільство! Змінюємося ми!»

2018 рік, фестиваль відбувся за темою «Рівні рівності», режисерка Аліна Горлова отримує спеціальну відзнаку від Docudays UA

А який був ваш улюблений фільм з усіх, що ви показували на фестивалі?

Я дуже добре пам’ятаю фільм «Проєкт "Бабця"» (Мандрівний 2017). Це історія трьох молодих чоловіків з Великобританії, Німеччини та Угорщини, які знімали документальне кіно про своїх бабусь. Одна була шпигункою, друга – німкеня, танцівниця, третя мала досвід життя в концтаборі.… І ці чоловіки з бабусями подорожували всі гуртом… коли я згадую про їхні долі, діалоги, в мене з’являються сироти на шкірі… фільм настільки глибокий: про переосмислення війни молодим поколінням. На мою думку, на сьогодні – це дуже актуальне кіно. 

Також я дуже люблю блок DOCU/ART. Саме його я намагаюся щороку привозити в Запоріжжя. На мою думку, у Запоріжжі досі не дуже розвинене розуміння сучасного мистецтва. Я завжди відбираю щось дуже особливе для рідного міста і провокую дискусію.

Розкажіть, будь ласка, що для вас особисто означає Мандрівний фестиваль? 

Я дуже ціную команду Docudays UA і радію, що всі зараз у безпеці. Як людина, яка весь час займається громадською діяльністю, я розумію, наскільки це складно – триматися разом в ці складні часи. Трансформуватися, але залишатися об’єднаними спільною великою ідеєю. 

Фестиваль поєднує в собі багато різних сенсів: мистецький, суспільний, правозахисний. Інколи документальна стрічка, створена талановитим режисером чи режисеркою, стає схожою на ігрову, але розповідає правдиву історію, – це вражає.

Нині я перебуваю в Німеччині у місті Галле біля Лейпцигу. Маю великий проєкт «Митець і місто: резиденція», тому, поки що не можу повернутися до рідного Запоріжжя, хоч дуже сумую за ним. Вчу німецьку, досліджую культурний меседж Німеччини. 
Минулого року ми показали фільми Мандрівного в Художньому Музеї Моріцбург (Halle) і в університеті BRUKS – Марбург. Цього разу також маємо плани провести Мандрівний в місті Гіссен.

Цікаво, а яким чином ви познайомилися з німецькими організаціями та домовилися про покази?

Коли ми «приземлилися» в резиденцію міста Halle (Saale) у травні 2022 року (це сталося завдяки Берлінській ГО «Декабрістен», зокрема, завдяки менеджерці Тінатін Гургенідзе), ми швидко познайомилися з місцевими організаціями, які також працюють у сфері культури та мистецтва. Згодом нашим партнером став крутий Художній Музей Моріцбург, там ми показували фільм «Земля Івана». Чудова стрічка, дуже важлива історія про те, як вберегти свою ідентичність, спадщину і коріння.

Також ми давно співпрацюємо з Goethe-Institut, House of Europe, Посольством США в Україні та багатьма іншими зарубіжними організаціями, які підтримують наші проєкти. «Культпрожектор» започаткував новий проєкт – анімаційну лабораторію «Bridging gaps» Берлін – Запоріжжя в партнерстві з Фестивалем сучасної анімації та медіамистецтва «Linoleum».

Зараз я залишаюсь у Німеччині, бо вважаю мою присутність тут важливою як для української спільноти, так і в ролі амбасадорки нашої культури для німців. Багато іноземців мають питання, деякі з них, особливо молодь, в процесі дискусій швидше позбуваються штампів і стереотипів. На цій території відчувається багаторічний вплив росії. Але й українська спільнота іноді дивує невіглаством. Наприклад, на курсах німецької мови у мене в групі – 5 осіб з Одеси. То вони ось саме від мене дізналися, що Одеса – українською пишеться з однією "с". Це смішно і сумно водночас. Де буду через півроку-рік, я не знаю. У будь-якому разі, Україна для мене – понад усе!

Чим, на вашу думку, унікальний Мандрівний фестиваль?

Тут слово Мандрівний – ключове. Він мандрує й об’єднує людей за цінностями. Багато хто зараз тимчасово переїхав у інші регіони України чи в інші країни світу: і організатор(к)и, і глядачі/-ки. Але їх усіх продовжує об’єднувати Мандрівний через фільми й через дискусії про найважливіше. Я вважаю, що саме комунікація і величезна кількість чудових людей, яких гуртує фестиваль, – це надважлива місія. 

2022 рік, показ Мандрівного в Художньому Музеї Моріцбург (Halle) 
 

Розкажіть, будь ласка, який період роботи над фестивалем був для вас найскладнішим і чому?

Я думала, що складніше, ніж під час коронавірусу, бути не може. Але виявилося, що саме зараз ми переживаємо найважчі умови організації показів Мандрівного. Ми – координатори Мандрівного, – зараз майже всі на нових місцях, поки що слабко відчуваємо нову аудиторію. Якщо в рідному місті я відчувала підтримку партнерів із Запорізького обласного центру молоді, я знала своїх глядачів, які чекали на нас щороку, то тут ми приїхали у незнайоме місто, де я не розумію контекст та спільноту. Водночас у Німеччині нам говорити є про що. Тут дуже багато росіян – це відкритий тригер. Вони були тут набагато раніше за нас. І зараз вони навмисно ускладнюють життя українцям за кордоном – агресивними випадами, провокаціями, оббріхуванням.

Які проросійські меседжі, які здаються очевидними для українців, у Німеччині настільки давно поширені, що місцеве населення вже не зчитує їх як пропагандистські?

Цитати Пушкіна і Достоєвського – всюди. Минулого року ми отримали запрошення провести покази фільмів Мандрівного від альтернативного кінотеатру, розташованого в менонітській будівлі – він виглядає прекрасно, але називається «Пушкіно». Саме через цю назву ми не показали там Мандрівний. Там працюють чудові щирі люди, ми дискутували про це. Вони розказали: «Чесно, навіть не знаємо, звідки така назва кінотеатру. Ми завжди думали, що це «Пушкіно» походить від слова – КІНО».

Також хочу поділитися кількома ситуаціями з курсів німецької мови. Заходиш на сайт місцевої інтеграційної школи, а в них там – фото пам'ятника Пушкіна і його цитати. І це ще не все. Колись нам дали нову вчительку із Харкова, Фрау Людмилу, яка в Німеччині вже 26 років, ми групою навіть трохи зраділи. Але в перший же день нашого з нею знайомства викладачка нам сказала, що вона – вчителька русскАГА язика, поняття не має, що таке українська мова, і почнемо ми заняття з цитати: 

«Учиться, учиться и учиться – как завещал Великий Ленин!» 

Це був шок для всіх нас. Людина покинула Україну 26 років тому і всі ці роки залишалася незмінною – з непереможним «совком» у голові! І ще вона на кожному кроці голосно транслювала зневагу до українських біженців. Пропагандистські російські прояви – на кожному кроці. Тут так багато роботи для українців! Росіяни вкладали і продовжують вкладати ресурси у нав’язування своєї культури дуже давно і багато, про це свідчать такі штампи, коли ти питаєш у людей: «Чому Пушкіно?» – а вони навіть не пам'ятають, коли й чому ця назва з’явилася, але всі звикли, це вкорінено вже дуже глибоко. Багато роботи для нас, я думаю – це ще на декілька українських поколінь.

Ще цікаве спостереження – тут геть інше відчуття часу. Коли ми почали знайомитися з місцевою спільнотою, нам жалілися: «Ох, коронавірус покосив усе: мистецькі майстерні, галереї, артцентри…». А ми слухали й думали: «Який коронавірус? Він був 50 років тому!» Ми, українці, живемо набагато швидше, ніж німці. У нас потужний менеджмент, ми швидше працюємо, швидше думаємо, швидше змінюємося.

2022-й рік змінив життя кожного з нас, багато глядачів Мандрівного пішли в ЗСУ захищати Україну, багато хто втратив домівки, пережив загибель найближчих людей. Але попри війну ви вирішили проводити Мандрівний – чому?

2022 рік, університет BRUKS – Марбург (Німеччина)

Для мене Мандрівний – це терапія. Я переконана – не лише для мене, а й для тих людей, які опинилися в скруті. Я люблю фестиваль та якісне кіно. Я хочу будувати україно – німецький діалог. Ми тут збираємось, об’єднуємось та формуємо нові плани. 

Дуже важкий показ був минулого року в Марбурзі, коли ми дізналися про лікувальну базу для протезування дітей. Це дуже непроста реальність – протезовані діти. Але ми дивилися «Фортеця Маріуполь. Орест» та «Літургія протитанкових перешкод», говорили про все, що хвилює сьогодні й про те, яким буде Україна завтра. Було дуже тепло й емоційно.

Якщо коротко, енергетично я відчуваю, що можу та хочу робити Мандрівний Docudays UA у Німеччині й зараз це дуже важлива справа для України. 

Яким ви бачите образ майбутнього для Мандрівного?

Мандрівний Docudays UA розширюється і зростає. Це така потужна візуальна мова: говорити, по-перше, про Україну, по-друге, про права людини. Через мистецтво можна вести діалог про складні людські теми: про особисте щастя або наш спільний розвиток в українському контексті. Я бажаю фестивалю стати мегаміжконтинетальним явищем у майбутньому. 

Також я хочу у найближчому майбутньому акцентувати увагу на важливій темі – ментального здоров’я. У нас мало знань і практик про це, бо нам ніколи, ми хочемо все встигнути, врятувати себе і весь Всесвіт! І ніяк не менше! При цьому забуваємо, що ця робота – на довгу дистанцію, вона потребує багато здоров’я, як фізичного, так і ментального. І варто переконати людей починати дбати про це вже сьогодні.

Інтервʼю записала Ксенія Опря.

20 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Швейцарії в Україні, Посольства США в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.