10 грудня в Херсоні розпочався Мандрівний Docudays UA стрічкою «Нескорений Херсон» (реж. Устин Данчук) від Медіаплатформи «Вгору» – про те, як мешканці/-ки переживали російську окупацію. Після початку повномасштабного вторгнення, а потім деокупації міста тут вперше відбувся офлайн-показ документального кіно.

Це стрічка про роботу журналістів/-ок, які з початку повномасштабного російського вторгнення фіксували все, що відбувалося в місті, і брали участь в мітингах та акціях протесту. Разом із мешканцями/-ками Херсону вони пережили захоплення обласного центру, мітинги, окупацію та звільнення міста. У «Нескореному Херсоні» зібрані унікальні кадри про те, якими були для Херсона останні півтора року.

У документальній стрічці про свою роботу в умовах окупації розповідають директорка «Вгору» Ілона Коротіцина, журналістки Ірина Ухваріна та Єлизавета Жарких, а також фотограф Олександр Корняков. Фільм починається зі спогадів про початок війни. Тоді місто згуртувалося й люди пішли волонтерити, здавати кров для захисників/-иць – серед них була й журналістка Єлизавета Жарких. 

Медіаплатформа «Вгору» й до початку повномасштабної війни писала про проросійську діяльність місцевих політиків – Володимира Сальдо, Кирила Стремоусова, які після вторгнення стали відвертими прислужниками окупантів. Медіаплатформа «Вгору» також судилися зі Стремоусовим через напади і побиття  журналістів/-ок. Після захоплення Херсона медійникам та медійницям довелося закрити профілі в соцмережах, зняти табличку з редакції, видалити адресу офісу з гугл-карт. Залишатися в місті було небезпечно, однак вони вирішили не виїжджати, зняли один великий будинок для всієї команди, щоб не з’являтися вдома, і продовжували працювати.  

Кадр з фільму «Нескорений Херсон»

На початку березня в Херсоні почалися антиросійські мітинги. У місті розгорнулися репресії проти активістів/-ок, а людей, які мали патріотичну символіку, хапали на вулиці. Частина команди «Вгору» виїхала, проте не всі. У місті часто відключали мобільний зв'язок, через що звʼязатися із командою, що залишилася в окупації, часом було неможливо. До середини червня у місті залишилися тільки Ірина Ухваріна та Олександр Корняков.

Тоді Ілоні Коротіциній повідомили, що Олександра розшукують росіяни. Через це йому довелося переховуватися півтора місяці. Йому допомагала Ірина Ухваріна: приносила їжу та одяг, адже повертатися до власного дому Олександру було небезпечно. З Херсона журналіст виїхав у середині серпня, а з фотографій Корнякова згодом створили  фотовиставку про героїзм українців/-ок і назвали «Нескорений Херсон». Виставка об'їхала 16 українських міст по всій країні.

11 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили Херсон. Було багато синьо-жовтих прапорів, обіймів і сліз радості. Та потім почалися потужні й невпинні обстріли міста. 

Остання частина фільму – це епілог про літо 2023 року, коли росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС. Херсон затопило. «Ми – незламні. Нас бомбили, нас топили, нас морозили, тримали без світла. А ми стійкі», – каже херсонець біля підтопленої багатоповерхівки. Наприкінці стрічки розгортається сцена, де на вулиці стоїть піаніно. На ньому, стоячи, грає жінка. Її руки натруджені, на них випинаються вени. На розстроєному фортепіано вона грає пісню Джо Дассена «Якби не було тебе».

Мандрівний Docudays UA у Херсоні. Фото: Олександр Корняков

«Ми всі стали дорослішими. Цей досвід зробив нас сильнішими», – каже у фільмі Ілона Коротіцина. 

Після показу «Нескорений Херсон» глядачі поділилися враженнями про стрічку та думками про місто, яке пережило майже дев'ять місяців російської окупації.

 
Наталія Шатілова, виконувачка обов'язків голови Херсонської обласної організації Товариства Червоного Хреста, підкреслила важливість документації спротиву російським військовим, що контролювали місто: 

«Поки ми дивилися “Нескорений Херсон”, думаю, кожен згадав свою історію – першу зустріч зі злом, порятунок людей. У кожної людини, як і кожного містечка, селища, села – був свій спротив. У цьому цінність фільму. Десь влітку 2022-го багато хто говорив, що Херсон – місто-примара, що тут немає людей і ніхто не повернеться. Було важливо показати, що це не так. Багато місцевих не закрили свої профілі в соцмережах, щоб усі розуміли: Херсон є, він живий». 

Сценарист і режисер фільму «Нескорений Херсон» Устин Данчук поділився думками про те, яку вагу має цей кінопоказ вживу саме у Херсоні: 

 
«Із цим фільмом ми їздили по всій країні. Сьогодні, нарешті, здійснилася моя мрія – показати його для херсонців. Бо це фільм передусім для них: про роботу журналістів у місті, нескорений дух херсонців і всіх українців. Проте саме цей показ був для нас найбільш хвилюючий, ми чекали його з острахом. Бо ви легко розпізнаєте фальш, прикрашання, надмірний драматизм. Сподіваюся, ви побачили й відчули, що в нашому фільмі цього немає, ми розповіли про те, що пережили разом з вами». 

Мандрівний Docudays UA у Херсоні. Фото: Олександр Корняков

Єлизавета Жарких, журналістка медіаплатформи «Вгору», додала: «”Нескорений Херсон” – це історії кількох журналістів. Та нам здалося, що вони перетинаються з історією кожного, хто був у Херсоні, хто виїжджав, хто пережив окупацію, чиї діти або чоловіки пішли на війну. Це фільм про громадянське суспільство і його боротьбу. Про те, як люди можуть об'єднуватись і як це допомогає зростати, коли ми обʼєднуємося». 

Єлизавета також поділилися планами на майбутнє – створити подібний цикл фільмів про Каховку, Олешки, Голу Пристань і Нову Каховку, аби зафіксувати історії людей, що пережили окупацію.

Володимир Клюцевський, заступник голови Херсонської обласної державної адміністрації, розповів про власний досвід і враження від початку повномасштабного вторгнення: «На акціях протесту ми не боялися, що в нас будуть стріляти. Тому що ми разом і були впевнені, що переможемо». 

 
В обговоренні фільму також взяла участь Світлана Кулініч, лікарка-акушерка перинатального центру в Херсоні: «У Херсоні ми всі пережили історію міста разом. У фільмі я побачила перші страхи й запал, страшну депресію під час окупації й ті радісні почуття, коли нас звільнили. То був якийсь шалений підйом і відчуття, що ти не один, що тобі завжди хтось допоможе. Ми й тепер живемо з цим відчуттям».

Мандрівний Docudays UA у Херсоні. Фото: Олександр Корняков

Дмитро Муценко, директор Херсонського обласного центру соціальних служб:«Нам казали: чому ви не виїжджаєте, ви не розумієте, що може статися? Ми добре розуміли, що з нами може трапитися. І готувалися до цього, вживали заходи безпеки. Після деокупації і до сьогодні багато людей свідомо залишаються в місті, щоб тримати цю територію, підтримувати інших. У фільмі я теж це побачив – як деякі люди тримають усе на собі».

 
Олександр Корняков, фотограф медіаплатформи «Вгору», чиї світлини можна було побачити на виставці «Нескорений Херсон» протягом минулорічного Мандрівного Docudays UA, теж поділився враженнями від перегляду: «Я був на кількох показах цього фільму в інших містах. Але такого сміху й радості, як сьогодні, ніде не було. Мені приємно, що він був у Херсоні».

Авторка: Ірина Буланенко, Медіаплатформа «Вгору».

Чільне фото: Олександр Корняков, фотокореспондент Медіаплатформа «Вгору».

​​20 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Швейцарії в Україні, Посольства США в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов'язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.