Як зберегти демократичні принципи під час війни? Як громадянське суспільство змінює державу зсередини? І чому участь кожного — від волонтера до депутата місцевої ради — є основою нашої стійкості?

Від Майдану до війни: еволюція української демократії

На початку розмови учасники окреслили історичний контекст. За словами Олексія Гараня, українська демократія не була «подарована» — вона сформувалася знизу, завдяки громадянській активності:

«З часів Руху за незалежність ми маємо унікальний досвід самоорганізації. Це не те, що спустили згори. І Майдани, і волонтерський рух, і місцеві ініціативи — усе це частини нашої політичної культури участі».

Фото: Олексій Гарань, Фонд Демократичні ініціативи імені Флька Кучеріва

Політолог навів цифри: якщо у 2004 році лише 42 % українців вважали демократію найкращою формою правління, то нині — майже 70 %. «Попри війну, підтримка демократії лише зростає. Бо українці борються не просто проти окупанта, а за своє право бути вільними — і це включає демократичний лад», — зазначив він.

Війна як випробування і каталізатор демократії

Олександра Романцова наголосила, що війна стала радикальним тестом на зрілість суспільства. З одного боку, воєнний стан обмежує певні процедури — вибори, відкриті парламентські слухання. З іншого — суспільство само бере на себе функції, які раніше виконувала держава:

«Волонтерство, самоорганізація громад, допомога армії, адвокація реформ — усе це прояв демократії участі. Ми довели, що можемо бути ефективними без директив згори».

Фото: Олександра Романцова, Центр громадянських свобод

На її думку, демократія співдії — це коли люди не чекають рішень «зверху», а створюють їх самі. Саме так формується нова якість довіри між громадянами й владою.

Водночас, підкреслила правозахисниця, існує ризик, що під приводом війни окремі демократичні процеси можуть бути призупинені — наприклад, доступ до публічної інформації або незалежність ЗМІ.

«Безпека не може бути виправданням для згортання демократії. Бо якщо ми втратимо відкритість і участь, то втратимо саме те, за що воюємо».

Роль громадянського суспільства

Обидва спікери зійшлися на думці: сильне громадянське суспільство — це головна гарантія демократії навіть під час війни.

Олексій Гарань звернув увагу, що саме громадські організації та ініціативи нині виконують критичні функції контролю й підтримки:

«Громадянське суспільство не просто допомагає армії чи переселенцям — воно тримає державу в тонусі. Ми бачимо, як активісти добиваються звітності, борються з корупцією, розвивають місцеве самоврядування».

Олександра Романцова додала, що правозахисники сьогодні виконують ще одну важливу функцію — фіксують воєнні злочини, документують порушення прав людини. Це не лише частина майбутнього правосуддя, а й форма громадянської відповідальності.

«Коли ми говоримо про демократію співдії, ми маємо на увазі й співдію між людьми, і між секторами — державним, громадським, медійним. У цьому є суть української стійкості».

Демократія співдії — це ми

Українська демократія переживає найважчий період за всю свою історію. Але водночас — найзріліший. Ми навчилися будувати горизонтальні зв’язки, довіряти одне одному, діяти разом. Саме це дає шанс не просто вижити, а змінити країну.

«Ми показуємо світові, що демократія — не розкіш мирного часу, а те, що допомагає вистояти під час війни», — підсумувала Анастасія Багаліка.

Мандрівний Docudays UA продовжує дискусії про демократію, права людини та громадянську участь у різних куточках України. Бо справжня демократія — це не лише про політику, а про кожного з нас.

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.