Інклюзія — не декларація, а принцип

Вперше Мандрівний на Полтавщині продемонстрував настільки широкий спектр адаптованих показів.
Фільми для людей із порушенням зору мали аудіодискрипцію, а для глядачів із порушенням слуху — розширені субтитри. Покази відбувалися лише в локаціях із пандусами, зручним доступом і безбар’єрним простором.

Та найціннішим стало інше — організатори постійно дослухалися до порад самих учасників.
Наприклад, під час одного показу для людей із порушеннями слуху глядачі зауважили, що хоча субтитри й розширені, але їхній розмір замалий для людей старшого віку, які паралельно мають проблеми із зором.
Це просте, але дуже важливе спостереження стало черговим доказом: найкращими консультантами з доступності є ті, для кого ця доступність створюється.

Фото: важливі розмови та дискусії про інклюзію та доступність

Партнерство, що підсилило фестиваль

Одним із ключових рішень цього року стало партнерство з простором «Інклюзивний інфоХАБ», що працює на базі Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Котляревського.

Саме там відбулося відкриття фестивалю та ключові адаптовані покази в межах Школи інклюзивної комунікації «Крок назустріч».
І це не просто зручна локація — це команда, яка щодня працює з людьми з різними потребами і знає, як створити простір, де кожен почуватиметься рівним.
Завдяки цьому партнерству фестиваль справді вийшов на новий рівень доступності.

Фото: адаптовані покази на Полтавщині

Фільми, що говорять зрозумілою мовою

Програма включала фільми різного настрою: емоційні, непрості, інколи болючі. Але кожна стрічка знаходила свого глядача.
Адаптовані покази побудували так, щоб фільми могли «відгукнутися» — перегукуватися зі спогадами, переживаннями чи життєвим досвідом.

• «Моя золота дитина» глибоко вразила незрячих та слабочуючих глядачів. У ній  впізнавали теми довіри між батьками й дітьми, пошуку опори в складних обставинах, тієї тихої, але впертої сили любові, яка проростає навіть крізь темряву чи тишу.

• «Остання пісня з Кабула» особливо зачепила людей із порушенням слуху. Вони були вражені силою духу молодих дівчат, які борються за свій голос — у прямому й переносному сенсах.

• «Як пройшли мої літні канікули?» близький молоді своєю щирістю, дитячою «дорослістю» і нагадуванням, що навіть війна не здатна викрасти юність. І саме цей фільм став центром однієї з найбільш унікальних подій фестивалю.

Особлива інтегративна зустріч

Окремий показ фільму «Як пройшли мої літні канікули?» об’єднав студентів полтавських вишів та дітей і підлітків із ментальними порушеннями.
Це була не просто аудиторія, а справжня спільнота, яка проживала фільм разом.

Студенти поділилися, що завдяки цьому перегляду змогли позбутися стереотипів і побачити людей з інтелектуальними порушеннями без бар’єрів — рівними, щирими, присутніми.

Фото: про інклюзію з дітьми 

Для дітей і підлітків ця зустріч була не менш важливою: їх приймали, з ними розмовляли, їх слухали.

Урок Мандрівного: інклюзія — це співпраця

Фестиваль на Полтавщині показав: інклюзія — не про галочку у програмі.
Це про діалог і готовність чути тих, кого суспільство довго не помічало. Про бажання змінювати формати під реальні потреби людей.

Головний висновок, що пролунав на багатьох зустрічах: адаптованих фільмів має бути більше, але створювати й готувати їх до показу потрібно разом із тими, хто найкраще знає, якою має бути доступність.

Тільки тоді інклюзія перестає бути концепцією і стає дією.

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.