Ця фраза прозвучала під час екскурсії — і, здається, найточніше описала те, що ми побачили, відчули й проговорили разом.
Дерева з інвалідністю.
Дерева, яких скалічили.
Дерева, що намагаються вижити там, де люди вирішили «омолодити» їх бензопилою.

Саме такою — чесною, болісною й дуже важливою — стала наша прогулянка містом у межах Мандрівного Docudays UA. Подію організували ініціатива «Міські дерева (Ужгород)», ГО «Освітній центр “Інсайдер”» та ГО «Мрія в дії».

Шлях болю: від однієї вулиці до цілого міста

Маршрут пролягав не лише по ужгородських вулицях, а через історії втрати.
Від набережної Незалежності до Київської.
Від їстівних каштанів біля Лінгвістичної гімназії до понівечених гіркокаштанів по той бік річки.

Учасники бачили на власні очі різницю між тим, як дерево має виглядати, і тим, у що перетворюється після «кронування».
Серед обрізаних стовбурів і голих гілок народжувалася розмова — щира, фахова й дуже емоційна.

Фото: активістки про обрізання дерев

Арбористки та активістки Дзвінка Білоног і Євгенія Мучичка говорили про це не академічно — а як люди, яким болить:
про вовчі пагони, що висмоктують сили в покалічених дерев;
про те, що «патикування» — не омолодження, а тортури;
про софорову алею, яка може зникнути вже скоро;
про те, що Платанова алея досі не отримала охоронного статусу, попри запит громади півтора року тому.

Усім стало зрозуміло: обрізати дерева — це не технічна робота, а велика відповідальність.

Одна спільна тривога

На подію завітали школярі, студенти, батьки, науковці, пенсіонери.
На запитання «Чому ви прийшли?» відповідали:

«Люблю Ужгород»,
«Мене болить втрата зелених зон»,
«Хочу знайти однодумців»,
«Боюся, що скоро нічого не залишиться».

Різні епохи, різні професії, різні історії — але одна потреба:
зберегти місто живим.

Під час екскурсії говорили про те, що місту потрібні не «кронувальники», а арбористи — фахівці, які лікують, а не калічать.
І — найголовніше — про те, що кожен ужгородець може вплинути:

• ставити запитання комунальникам;

• вимагати документи;

• викликати поліцію, якщо бачить незаконну обрізку;

• не мовчати.

Бо дерево — не перешкода.
Дерево — партнер.
Наш кондиціонер у спеку.
Наш захист від шуму.
Наш рідкісний ресурс.

Фото: учасники та учасниці екскурсії 

У відгуках після екскурсії лунала одна фраза, яку хочеться зберегти:

«Тема надзвичайно актуальна… Бажаю сил продовжувати боротьбу. Долучайте нас», — написала Людмила Сіробаба.

І це про головне:
коли люди бачать сенс і відчувають причетність, вони хочуть діяти.

Авторка: Марія Симкович

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.