Мандрівний Docudays UA закінчив подорож Чернігівщиною. Цього разу фестиваль побував одразу у чотирьох населених пунктах — Козельці, Ріпках, Світанку та Городні. Для кожної з громад ці кінопокази стали не просто культурною подією, а нагодою зустрітися офлайн, поділитися переживаннями й поговорити про важливе.

«Цю подію ми дійсно чекали з нетерпінням, і вона подарувала багато вражень усім учасникам», — говорить Аліна Васюра зі Світанку. — «Для кожного з нас це чудова нагода побачити документальні фільми, яких немає у вільному доступі — стрічки, що торкаються серця та змушують замислитися».

Світанок і Городня: фільм про дитинство, яке триває попри війну

У Світанку молодь обрала для перегляду стрічку Антоніо Лукіча «Як пройшли мої літні канікули?». Фільм став для глядачів не просто знайомством із документалістикою, а уроком людяності та співпереживання.

«Було боляче дивитися, як мої однолітки змушені проводити літо не на морі чи в таборі, а в укриттях. Я відчув, наскільки ми всі схожі — усі хочемо миру, спокою, звичайного щастя. І я дуже хочу, щоб наступні літні канікули всі діти України провели у мирний час», — ділиться враженнями Володимир Левченко.

Фото: перегляд у Світанку, авторка Аліна Васюра

Цей же фільм переглянули й у Городні — прикордонному містечку, яке одним із перших зустріло ворога в лютому 2022 року.

«Немає слів, одні емоції», — говорить Аліна Бистревська. — «Фільм ніби знятий про нас: ми пережили окупацію, жахи війни, але продовжуємо бути вдома, на своїй землі».

Молодь зазначає, що саме «Як пройшли мої літні канікули?» навчає розуміти інших і цінувати прості речі, нагадуючи: попри страхи й втрати, треба мріяти, планувати й триматися за віру у перемогу.

Козелець: відверта розмова про довіру, кордони та небезпеки в інтернеті

У Козельці відбувся показ фільму «Мій щоденник сексуального шантажу» режисерки Патрісії Франкеси. Стрічка викликала в аудиторії широкий спектр емоцій — від тиші та сміху до глибоких роздумів і щирих обговорень після перегляду.

«Фільм дуже зачепив. Було по-справжньому емоційно — місцями навіть важко, але важливо. Після перегляду захотілося більше говорити з дітьми про безпеку в інтернеті та про довіру», — ділиться Наталія. — «Дякую всім, хто організував цю зустріч. Було тепло, щиро і дійсно корисно!».

Фото: перегляд у Козельці, авторка Галина Позня

Після стрічки гості обговорювали особисті кордони, психологічну безпеку та складні ситуації, з якими підлітки можуть стикатися онлайн.

Ріпки: кіно про війну, вибір і ціну життя

У Ріпках фестиваль представив короткометражний фільм «Де мій бронік?» Дар’ї Пенькової — чесну й емоційну історію про українських військових, бюрократію і повсякдення людей, що живуть поруч із війною.

Стрічка вразила молодь своєю щирістю та точністю.

«Після перегляду я зрозуміла, що треба цінувати життя та людей поряд. Фільм торкається таких важливих тем, як право на життя, безпека, свобода. Кожен кадр передає біль і водночас незламність українців», — говорить Неля Мацвейко.

Фото: перегляд у Ріпках, авторка Вікторія Розсудовська

«Цей фільм вкотре нагадує, що війна триває. І що одного дня лінія фронту може проходити будь-де», — зазначає Сніжана Розсудовська. — «Ми побачили буденне життя військових. Фільм змусив замислитись над тим, у яких умовах вони перебувають заради того, щоб ми могли жити вдома. Це справді дуже цінно».

Кіно, яке об’єднує громади

Покази Мандрівного Docudays UA на Чернігівщині вкотре довели: документальне кіно здатне не просто розповідати історії, а створювати простір для діалогу, підтримки й взаєморозуміння.

У Світанку, Городні, Козельці та Ріпках ці зустрічі стали способом відчути єдність, побачити один одного й прожити важкі теми в безпечному середовищі.

Там, де триває війна, такі вечори нагадують: людяність, спільність і діалог — теж наші рідкісні ресурси, які варто берегти.

Авторка: Ольга Осадча

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.