У ХАБі ГО «Унікальна країна» в Жмеринці відбулися дводенні покази 22-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Простір, який зазвичай служить місцем для освітніх подій та зустрічей громади, перетворився на затишний кінозал — місце, де народжуються важливі розмови та де документальне кіно набуває сили особистого досвіду.

Перший фестивальний день розпочався показом фільму «Санаторій» ірландського режисера Гара О’Рурка. Стрічка переносить глядачів до легендарного одеського санаторію «Куяльник», де буденність лікувального закладу дивовижним чином співіснує з тривожним контекстом повномасштабної війни.

Після перегляду глядачі ділилися, що фільм ніби повертає їх у власні дитячі спогади про санаторії, але водночас гостро нагадує: війна поруч, і кожна «нормальність» — крихка.

Фото: перший день фестивалю у Жмеринці

Про відповідальність, яку несе близькість війни

Стрічка Дарʼї Пенькової «Де мій бронік?» стала відвертою розмовою про дорослішання в умовах війни. Глядачі відзначили глибину внутрішньої драми героїв і актуальність питання довіри та турботи у військовому побуті.

Ніжний і болючий діалог із пам’яттю

Фільм «Моя золота дитина» бельгійського режисера Маартена Де Шуттера змусив залу затихнути. Його мандрівка до пам’яті про матір стала приводом для ширшої розмови про втрату, любов і пошук внутрішніх опор у часи невизначеності.

Історія, яка не відпускає

Документальне свідчення трагедії в Оленівці від Архіву Війни «Свідки. Полон вбиває» стало одним з найтяжчих переглядів програми. У залі багато хто слухав, затамувавши подих. Обговорення після стрічки перетворилося на простір емпатії, співпереживання й потреби бути разом.

День другий: кіно про свободу, безпеку, дитинство та надію.

Попри відключення світла та холод у приміщенні, покази відбулися завдяки генератору — і це тільки підкреслило солідарність та стійкість громади, яка прийшла на фестиваль.

Фото: перегляди попри все під час Мандрівного Docudays UA 

Інтернет-безпека

Стрічка Патрісії Франкеси «Мій щоденник сексуального шантажу» стала потужним стартом другого дня. Глядачі жваво обговорювали небезпеки, з якими стикаються молоді люди в цифровому просторі, ділилися власними спостереженнями та підкреслювали важливість освіти на тему онлайн-загроз.

Музика як свобода

Історія афганського оркестру дівчат у фільмі «Остання пісня з Кабула» розчулила багатьох і стала нагадуванням, що право на майбутнє — універсальне й нерозривне від права бути вільними.

Кіно про українських підлітків сьогодні

Фільм Антоніо Лукіча «Як пройшли мої літні канікули?» зворушив щирістю. Глядачі говорили, що ця історія допомагає знов згадати, що діти мають право на радощі, мрії й звичайні підліткові переживання — навіть у країні, де війна триває щодня.

«У серці долини — спів» і «Паперова країна»

Обидві стрічки стали приводом для розмови про людську гідність, силу спільноти та важливість правових механізмів захисту найуразливіших.

Кіно як місце зустрічі та взаємної опори.

У ХАБі «Унікальна країна» поруч сиділи люди різного віку, досвіду й професій. Вони дивилися фільми, дискутували, обіймалися, ділилися болем та надією. Хтось приходив вперше, для когось - це вже традиція. Але всі говорили про відчуття спільності, що народжувалося в цьому невеликому просторі.

Автор: Андрій Сільченко

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.