На Кіровоградщині стартував 22 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Першими цьогорічну подорож документального кіно відкрили глядачі та глядачки з обласного центру. Шанувальники сучасного українського документального кіно зібралися на перегляд фільму «Де мій бронік?» режисерки Дар’ї Пенькової.

Після показу авторка приєдналася онлайн до обговорення історії, яка зворушила кожного в залі, та відшукати відповіді на непрості питання:

Чи змінилися ми під час війни?
Які наші справжні, рідкісні ресурси?

Кіно, що говорить просто і чесно

«Ця історія така правдива і зворушлива, що я не могла дивитися без сліз, — поділилася враженнями глядачка Олена Павельчак. — Якби не війна, герої фільму навчалися б, працювали, закохувалися. Натомість вони живуть у реальності фронту, втрат і щоденного ризику. Але саме такі молоді люди — наш найцінніший ресурс».

Фільм «Де мій бронік?» розповідає історію молодих військових, які змушені дорослішати у вирі війни. Це історія про мужність, втомленість, втрати — і водночас про силу, що тримає.

Говорити правду — єдина умова

Під час зустрічі Дар’я Пенькова розповіла, як народилася ідея фільму:

«Коли я вирішила зняти стрічку про свого знайомого Андрія та його побратимів, вони погодилися відразу. Єдиною умовою було: показати правду, як є. Без прикрас. Під час монтажу я не консультувалася з кимось, але коли герої побачили готовий фільм — сказали, що все вийшло чесно».

Фото: режисерка Дар’я Пенькова

Глядачі цікавилися, чи режисерка продовжує спілкуватися з героями та чи планує другу частину фільму — про те, якими вони будуть після Перемоги. Дар’я відверто зізналася, що підтримує з ними зв’язок і мріє розповісти цю історію далі.

Особисте і професійне

Під час розмови Дар’я Пенькова розповіла, що її старший брат — військовий — став для неї натхненням і першим критиком:

«Саме брат був першим глядачем “Де мій бронік?” і високо оцінив цей фільм. Його думка для мене — найцінніша нагорода».

Наш рідкісний ресурс — люди

Підсумовуючи зустріч, учасники дискусії дійшли до спільної думки:

«Наш найрідкісніший ресурс — це люди. Різні, зі своїми болями, прагненнями, мріями. Але нас усіх об’єднує спільна мета — Перемога та відбудова України».

Фото: обговорення онлайн фільму "Де мій бронік?"

Після показу глядачі ділилися емоціями та враженнями, дякували режисерці за щирість і глибину її роботи. Багато хто зізнався, що фільм спонукає подивитися на війну не через новини, а через людські історії — відверті, без героїзації, але з великою любов’ю до життя.

Авторка: Олена Мірхайдарова

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.