Саме «Санаторій» став фільмом-відкриттям цьогорічного Docudays UA, а Ірландська академія кіно та телебачення рекомендувала його на премію «Оскар» у номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм іноземною мовою».

Кіно як занурення в життя

Високий професійний рівень стрічки відзначив Устин Данчук — херсонський режисер, засновник і викладач «Першої Херсонської Кіношколи»:

«Операторська робота — фантастична. Кожен кадр як листівка, як картина. А коли починається тривога, оператор біжить у підвал, в укриття, знімає з рук — ніби виходить із “режиму”, де все ідеальне й красиве. А потім знову повертається до естетики. Є таке поняття slice of life — зріз життя. І це дуже яскравий зріз життя цього санаторію. Ти просто поринаєш в його атмосферу».

Фото: Олександр Андрющенко, Медіаплатформа «Вгору»

Ностальгія, пам’ять і впізнаваність

Під час обговорення глядачі ділилися власними спогадами — багато хто впізнавав у фільмі знайомий досвід лікування в подібних санаторіях.

Сергій Мовчан, представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у Херсонській області, поділився:

«Я вражений. Мені дуже сподобалося кіно, таке трохи ностальгічне. Згадуєш моменти з дитинства, з подібних лікувальних закладів радянського часу — ті самі апарати, трубки, загалом умови…»

Херсонка Валерія Мартинова також згадала власний досвід лікування у «Куяльнику», але звернула увагу на інший вимір фільму:

«Зараз у нас війна, ми часто чуємо постріли. У фільмі двічі видно дим від вибухів у далині. Два роки минуло, а Одесу, Миколаїв, Херсон досі обстрілюють. Але життя триває. Люди думають про дітей, про лікування. Фільм надихає на життя. Україна йде до життя. Ми переможемо».

Про що насправді цей фільм?

Втім, не всі глядачі сприйняли «Санаторій» однаково. Айше Маміна висловила думку, що стрічка передусім — про війну:

«Про війну через життя звичайних людей, через проблеми родин, через те, як вона присутня навіть там, де начебто мають лікувати».

Натомість Віктор Завірюха побачив у фільмі інший акцент:

«Для мене це фільм про життя попри війну. Люди хочуть відновлюватися, рухатися далі — і це надихає».

Він наголосив на важливості розвитку курортно-лікувальної галузі та реабілітації людей, адже потреба в цьому лише зростатиме.

Римма Цигульська підтримала цю думку, підкресливши:

«Дуже важливо думати про відновлення людей з особливими потребами і тих, хто пережив війну, особливо наших захисників. Їм потрібна не просто увага, а повноцінна реабілітація».

Фото: Олександр Андрющенко, Медіаплатформа «Вгору»

Атмосфера і системні проблеми

Про ще один важливий вимір фільму говорив Володимир Ідаятов:

«Таке відчуття, ніби сам побував у цьому санаторії, приймав процедури, відчув настрій. Музика, пісні — це дуже сильний емоційний фон. Але фільм піднімає й серйозну проблему: такі заклади тримаються на людях, які там працюють. Це рідкісний ресурс. Але галузь не може триматися лише на альтруїзмі — потрібні інвестиції».

Схожу позицію озвучила правозахисниця та викладачка Херсонського державного університету Галина Бахматова:

«Ніякої ностальгії за радянським сервісом у мене не виникло. Наші люди варті реабілітації в гідних умовах — із цілими стінами, справними приміщеннями й безпечними укриттями».

Лейля Джаксім, голова правління Кримськотатарського культурного центру «Куреш», додала, що фільм важливий не лише для героїв на екрані, а й для кожного глядача.

Кіно, яке запускає реальні зміни

Як повідомив модератор заходу Дементій Білий, голова Херсонської обласної організації «КВУ», фільм уже має конкретні наслідки:

«Після перегляду “Санаторію” керівництво Одеської ОДА виділило кошти на ремонт даху та закупівлю обладнання для конференц-зали, яка була зачинена шість років».

Обговорення фільму «Санаторій» у Херсоні стало ще одним прикладом того, як документальне кіно в межах Мандрівного Docudays UA перетворюється на простір суспільної розмови — про війну, відновлення, гідність і відповідальність.

І, можливо, саме з таких розмов починаються справжні зміни.

Авторка: Ірина Ухваріна