У херсонському Хабі «На розі» відбулася правозахисна подія в межах 22-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Показ фільму «Свідки. Полон вбиває», створеного в межах проєкту «Архів Війни», об’єднав тих, хто знає про полон не з екрана: звільнених з російських катівень, правозахисників, психологів, представників державних структур і родичів тих, хто досі перебуває в неволі.

Фото: показ і обговорення фільму "Свідки. Полон вбиває" в херсонському хабі "На Розі", автор Олександр Андрющенко, Медіаплатформа “Вгору”

Захід організувала громадська організація ІРЦ «Правовий простір». Формат події відбувався у комбінованому форматі — наживо й онлайн. Що дозволило долучитися до перегляду більшій кількості людей із різних регіонів України.

«Ми мусимо бути готовими допомагати»

Фільм режисерок Тетяни Симон та Марини Рощиної розповідає про трагічні події в колонії №120 в окупованій Оленівці — місці, де в ніч з 28 на 29 липня 2022 року російські військові знищили барак із українськими військовополоненими. Загинуло понад 50 оборонців «Азовсталі», ще понад 140 поранено.

Після перегляду, який справив потужне емоційне враження, залу заповнила тиша. Лише за кілька хвилин учасники змогли розпочати розмову — про травму, відновлення й відповідальність держави за своїх людей.

«Ми свідомо наважилися провести цю подію, — сказала регіональна координаторка 22-го Мандрівного Docudays UA на Херсонщині, директорка ГО “Правовий простір” Наталя Бімбірайте. — Тисячі наших співвітчизників, військових і цивільних, досі перебувають у полоні. Ми маємо бути готовими не лише чекати їх звільнення, а й забезпечити умови для реабілітації та реінтеграції після повернення».

Фото: перегляд фільму "Свідки. Полон вбиває" в херсонському хабі "На Розі", автор Олександр Андрющенко, Медіаплатформа “Вгору”

Про підтримку тих, хто повернувся

Під час обговорення спікери наголошували: шлях звільнених лише починається після повернення. Вони стикаються не лише з наслідками катувань, а й з недосконалістю законодавства та бюрократичними перешкодами.

«Наше завдання — допомогти пройти цей юридичний процес із найменшою травмою, координувати психологічну, юридичну, соціальну допомогу», — розповіла Лариса Іванюк, представниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків при Офісі Генерального прокурора.

За її словами, нині структура супроводжує понад три тисячі осіб, зокрема цивільних жінок, дітей і чоловіків, які стали жертвами воєнних злочинів РФ. Центри діють у дев’яти регіонах, включно з Херсонською областю.

Втім, на практиці не всі звільнені відчувають цю підтримку. Один із присутніх — Олександр Дьяков, колишній цивільний в’язень, якого російські військові утримували 17 днів під час окупації Херсона, — поділився, що досі не знає навіть свого процесуального статусу у справі.

Фото: Олександр Дьяков, колишній цивільний в’язень, автор Олександр Андрющенко, Медіаплатформа “Вгору”

Проблеми статусу: «Не кожен полонений — офіційно визнаний»

Юристка Олеся Чавурська (БФ «Схід СОС») зазначила, що отримати статус цивільного полоненого в Україні надзвичайно складно, особливо тим, кого звільнили не в рамках офіційного обміну. Комісія при Міністерстві розвитку громад і територій України, яка розглядає такі справи, часто відмовляє навіть за наявності свідків чи документів.

«Закон не містить чіткого переліку документів, а людям після відмови навіть не пояснюють, що додати, щоб отримати статус. Це треба змінювати на законодавчому рівні», — наголосила правозахисниця.

Фото: обговорення фільму "Свідки. Полон вбиває" в херсонському хабі "На Розі", автор Олександр Андрющенко, Медіаплатформа “Вгору”

Учасники події підтвердили, що навіть офіційно обміняні полонені іноді не отримують підтвердження свого статусу. Без цього люди не можуть претендувати на гарантовану державою допомогу — а витрати на лікування після катувань сягають десятків тисяч гривень.

«Я намагаюся забути ці три з половиною роки»

Особливо зворушливим моментом став виступ Володимира Миколаєнка, міського голови Херсона (2014–2020), який провів три з половиною роки в російському полоні й був звільнений 24 серпня 2025 року.

«Я намагаюся викинути з пам’яті ці роки тортур і принижень. Але ще важче думати про тих, хто досі там. Поруч зі мною був молодий хлопець, якого не звільнили під час обміну. І лише нещодавно я дізнався, що його теж випустили. Це велика радість — але таких історій має стати більше», — поділився Володимир Миколаєнко.

Фото: Володимир Миколаєнко, міського голови Херсона (2014–2020), автор Олександр Андрющенко, Медіаплатформа “Вгору”

Миколаєнко наголосив: суспільство має підтримувати не лише звільнених, а й родини тих, хто все ще чекає на повернення.

Кіно, яке не дає забути

Фільм «Свідки. Полон вбиває» став у Херсоні не просто показом, а актом свідчення — про злочини, які тривають, і про силу тих, хто пережив полон і не зламався.

«Коли ми дивимося це кіно, ми не просто співчуваємо. Ми беремо на себе відповідальність пам’ятати й діяти», — підсумувала Наталя Бімбірайте.