Хто боїться «Відкритого доступу»?
Хто боїться «Відкритого доступу»?
1 грудня, саме в ті гарячі післяполудневі години, коли у столиці переливалося через край розбурхане людське море, у провінційному містечку Чорткові на Тернопільщині комусь не давав спокою показ документального фільму «Відкритий доступ», що здійснювався в рамках Мандрівного кінофестивалю “Docudays UA ”.
Як відомо, у документальному альманаху «Відкритий доступ» вітчизняних авторів В. Тихого, Д. Коновалова, С. Андрушка, Ж. Довгич та Д. Тяжлова розповідається про спроби українських громадян боротися із закритістю влади, котра у багатьох ситуаціях є прикриттям для її корупційних дій. В одному з п’яти сюжетів альманаху ідеться, зокрема, про завісу штучного втаємничення над резиденцією Президента «Межигір’я», яку намагаються розвіяти журналісти та громадські активісти.
Організатори фестивалю, знаючи про перешкоди показу цього кіноальманаху в багатьох інших містах України (востаннє – в Івано-Франківську) і намагаючись убезпечити комунальні заклади культури від владного тиску, свідомо обрали саме для цього показу незалежну аудиторію єпархіального управління Української греко-католицької церкви. Сподівалися на те, що вже сам по собі авторитет єпископа, владики Димитрія Григорака не дозволить стороннім «цензорам» «підправити» фестивальну програму.
Але не так сталося – за півгодини до початку сеансу в приміщенні єпархіального управління… зникло світло. Знеструмленою виявилося все приміщення колишнього монастиря разом із закладом соціальної опіки «Карітас», у якому перебувають десятки немічних та хворих людей, частиною вулиці Монастирської та Незалежності, де проживає кількасот мешканців.
Випадковий збіг? Імовірно, в це можна було б повірити, якби напередодні деякі надміру цікаві особи не турбували дзвінками канцелярію Єпархіального управління – із запитаннями стосовно його партнерства з фестивалем Docudays.
Можливо, дехто з глядачів, прийшовши того вечора на фестиваль і потрапивши у темні монастирські коридори, махнув рукою на оте кіно та й повернув додому. Кілька людей таки справді пішли, почувши від організаторів, що show must go on за будь-яких обставин, тобто перегляд альманаху відбудеться із 17-дюймового монітора. На початок показу в залі ми нарахували близько 40 глядачів.
Але ніхто не сподівався, що камерний формат перегляду фільму цього разу виявиться настільки комфортним. Принаймні всі глядачі погодилися подивитися не лише крамольний сюжет про «царське село» у Межигір’ї, а ще й чотири інших. Для перегляду якнайтісніше вмостилися довкола столу конференції. А обговорення сюжету провели при світлі ліхтариків.
У ході сеансу залу покинув лише один юний співробітник Служби безпеки. Можливо, це його присутність надавала аудиторії такого особливого, майже інтимного, затишку?
Адже всі глядачі глибоко усвідомлювали: якщо могутня Служба з нами – то тепер вже жодної загрози державному суверенітетові, конституційному ладові, територіальній цілісності, економічному, науково-технічному й оборонному потенціалові України, законним інтересам держави та правам громадян (зокрема, від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб), як і розголошенню державної таємниці заходи фестивалю Docudays UA у нашому Чорткові не становлять.
Тож радіймо, земляки! І запрошуймо нових гостей на наше дійство – наступного вікенду. В суботу, о 16-й – до Народного дому імені Катерини Рубчакової. А в неділю, знову о 16-й – до єпархіального управління. Із програмою знайомтесь на сайті ЕГО «Зелений Світ». Звичайно, наших мужніх правоохоронців запрошуємо також. Сподіваємось, що світло вже не зникатиме.
Користуючись нагодою, просимо вибачення у гостинних господарів єпархіального управління, у пацієнтів «Карітаса» і мешканців прилеглих будинків за всі незручності, пов’язані з відсутністю електроенергії вечора 1 грудня. Оскільки, не виключено, що саме наш Docudays був їхнім мимовільним винуватцем. І ніхто інший, мабуть, вибачатися не стане…
Олександр Степаненко,
представник Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA
у Тернопільській області
