28 листопада 2018 року в Компаніївській районній бібліотеці відбувся перегляд документального фільму «Гірчиця в садах», а також зустріч із режисером фільму Пьотром Армяновським та його помічницею з монтажу Марією Стояновою. Цей захід відбувся в межах ХV Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Кіровоградській області.

Документальний фільм «Гірчиця в садах» отримав спеціальну відзнаку серед багатьох інших конкурсних фільмів Фестивалю. Він вражає своєю простотою й непідкупністю. Головна героїня фільму Олена (35 років) – колишня жителька одного з невеличких населених пунктів Донецької області, яка повернулася у свою домівку, де минуло її дитинство і юність, де померла її бабуся (у 2012 році, ще до війни), а потім і мама (уже під час воєнних дій на території Донбасу). Спогади про рідних, яких уже не повернеш, про щасливе дитинство й дещо самовпевнену молодість нагадують і глядач(к)ам про стабільність та спокій, якого зараз, на жаль, люди не мають.

Цікава режисерська знахідка – коли Олена говорить до кішки, яка живе сама біля будинку. ЇЇ новонароджених кошенят втопили сусіди, мабуть, їм нелегко прогодувати й одну кішку. Та Олена ніби втішає бідну тваринку: «Ну що ж, так сталося. А що б ти з ними зараз робила?». Це асоціюється з тим, як наші можновладці посилають на вірну смерть наших дітей, при цьому навіть не відчуваючи своєї провини. Ця кішка весь час горнеться до Олени, а коли та їде до міста, кішка знову лишається сама, як і Олена, не маючи нікого поряд.

У кінці фільму Олена говорить, що ця війна, хоч як це дивно, але навчила її дорожити своїм селищем, будинком, любити край, де народилася й де минули її найкращі роки. Невже нам, щоб усе це зрозуміти, потрібно пережити ось таке горе? Таке запитання виникло в глядачів і глядачок. А ще їм цікаво було дізнатися, як з’явився задум фільму, хто така головна героїня, де зараз її брат і батько.

Про все це їм розповів режисер фільму Пьотр Армяновський. А коли він запитав, чи зрозуміли глядачі(ки) назву фільму, присутні почали активно висловлювати свої думки, що гірчиця гірка, колюча й зараз вона росте там, де люди могли б вирощувати овочі й збирати фрукти. Але, вколовшись раз гірчицею, більше не хочеться потрапити в її хащі.

На перегляді були присутні працівники і працівниці сільських та селищної рад, закладів освіти, культури, пенсіонер(к)и, старшокласники(ці) місцевих шкіл, студентство Компаніївського технікуму ветеринарної медицини. Однак попри таку різноманітну аудиторію, фільм переглянули на одному подиху всі присутні, а в декого, особливо у представників старшого покоління, певні моменти викликали тривогу й навіть сльози.

Текст: Ірина Дишлова

Фото: Віталій Таран