У цифровому світі, де кордони між приватним і публічним щодня розмиваються, одна мить може перевернути життя людини. Саме це сталося з іспанською режисеркою Патрісією Франкесою, історія якої лягла в основу фільму «Мій щоденник сексуального шантажу».

У травні 2019 року у Патрісії в кафе викрадають ноутбук. Здавалось би, буденний злочин. Та через кілька місяців на її електронній пошті з’являється лист від анонімного хакера: погроза розіслати її інтимні фото всім друзям і професійним контактам, якщо вона не заплатить 2400 доларів.

Фото: кадр з фільму «Мій щоденник сексуального шантажу»

Світ режисерки руйнується. Поліція безсила, а страх і сором паралізують. І саме в цій точці Патрісія вирішує: вона не стане жертвою. Розпочинає власне розслідування — і перетворює свій досвід на фільм, у якому говорить про вразливість людини в інтернеті та про те, як важко долати емоційні наслідки шантажу.

«Я зрозуміла: якщо мені, дорослій жінці, було настільки важко впоратись із соромом і страхом, то що відчувають підлітки? — каже Патрісія. — Я мусила зробити цей фільм — не лише для себе, а й для тих, хто може опинитися в такій ситуації».

Фото: кадр з фільму «Мій щоденник сексуального шантажу», режисерка Патрісія Франкеса

Стрічку «Мій щоденник сексуального шантажу» показали у Херсонському освітньому тренінговому центрі «СВОЄ» в межах Мандрівного Docudays UA. Після перегляду учасники обговорили побачене. А саме: про страх, гідність, систему підтримки та цифрову безпеку.

Фото: обговорення фільму херсонською громадою, автор Устин Данчук, Медіаплатформа Вгору

«Шантаж — це не про гроші, це про вразливість»

Наталія Краска, начальниця відділу з протидії домашньому насильству Херсонського міського центру соцслужб:

«У головної героїні було бажання захистити свою гідність. Але далеко не всі зможуть пройти цей довгий шлях. Потрібно бути ближчими до рідних, щоб вони могли розповісти про свою проблему. Усі ці випадки — не про гроші. Це гачок. І що страшніше — коли шантажист переходить до прямих дзвінків, адже це реальна загроза життю».

Наталія також наголосила: випадки, коли інтимні матеріали стосуються людей в одностатевих стосунках, особливо травматичні — суспільний осуд часто значно більший. І додала:

«Ми вміємо захищати банківські картки, але не свою цифрову безпеку».

Фото: дискусія про цифрову безпеку після перегляду фільму «Мій щоденник сексуального шантажу», автор Устин Данчук, Медіаплатформа Вгору

«Шантаж можливий там, де є страх»

Микола Балюк, юрист Центру допомоги врятованим:

«Коли Патрісія перестала боятися суспільного осуду — шантажист зник. Це питання культури: не в кожному суспільстві можливий шантаж на темі сексуальності. Там, де є цензура й табу, там є й страх. І молодим людям треба говорити: у цьому немає нічого ганебного».

«Це могло б зламати будь-кого»

Тетяна Козлова, експертка з протидії гендерно зумовленому насильству:

«Під час фільму я зрозуміла: я теж незахищена. І мене вразило усвідомлення, що така ситуація могла б мене зламати. Особливо коли мова про кар’єру — балотування чи нову посаду. Людина сто разів подумає, чи розкривати інформацію. А фрази “не зберігайте таких фото” — неприйнятні. Людина має право на приватність».

«А чи було б у нас так само?»

Ірина Толстих, координаторка Центру допомоги врятованим:

«У фільмі Патрісію ніхто не засуджував. Усі, хто отримав її фото, лише запитували: “ти в порядку?” А чи було б так у нас? У школах вчать багато непотрібного, але діти не знають, як захистити свій телеграм-канал. І бракує сексуальної освіти».

«Ми маємо бути безпечними дорослими для дітей»

Світлана Заболотна, учасниця показу:

«Дитина має не боятися прийти до батьків. Якщо вона боїться, то проблема не в дітях — а в наших стосунках. Ми маємо стати безпечними дорослими».

Про що цей фільм — і чому він важливий сьогодні

Під час обговорення учасники говорили й про інше:
— про стигму навколо жіночого тіла;
— про страх звернутися в поліцію;
— про те, як шантажисти використовують сором як зброю.

У стрічці Патрісія ламає це коло: вона сама публікує інтимні фото, знищуючи владу шантажиста. І саме цей жест — ключовий.

Фото: кадр з фільму «Мій щоденник сексуального шантажу»

«Фільм змусив замислитися про те, наскільки ми незахищені»

Модераторка показу пані Неллі наголосила: 

«Я завжди думала, що фото на моєму телефоні — моя особиста справа. Але виявляється, що ні. Ми беззахисні в інтернеті. І найстрашніше — це не саме фото, а реакція суспільства. Фільм показав, що наше тіло і життя можуть перестати належати нам. Нам треба вчитися себе захищати».

Авторка: Ірина Буланенко

22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.