Наприкінці жовтня в Запоріжжі в Loft МЛИН відбулися покази короткометражних документальних стрічок «Тарикат» режисерки Ясмін Шрофер і «Між іншим» української режисерки Юлії Аппен, яка особисто представила свій фільм. Про нього й ітиметься в нашому огляді.

Чи достатньо драматизму? І чи взагалі це драма? Такі запитання ставили глядачі й глядачки після перегляду документального фільму «Між іншим». «Чому це драма, якщо жінки не відчувають себе нещасливими та не хочуть повертатися, навіть отримавши роботу нижче за статусом, ніж в Україні? – запитує дівчина. – Адже щастя не в місті й у країні проживання чи народження, а у відчутті себе».

Багато обговорень було навколо долі жінок, які змушені були поїхати з України в пошуку кращого життя. А чи завжди воно краще? І в чому вимірюється ця «кращість»? В Україні в тебе статусна робота й великий кабінет, а в Європі берешся за будь-яку справу, проте маєш вільний час і можливість бачитися з подругами. Це доля однієї з героїнь. І їхні обличчя глядачі не бачать. Як пояснюють режисерки, це було зроблено навмисно – щоб розмова стала відвертішою. У цьому й полягає документальність у фільмі «Між іншим». Саме довкола форми подання й розгорнулася ще одна дискусія. Відеоарт чи все ж таки документальне кіно? Як анімація може працювати зі складними темами? За словами Юлії Аппен, ця форма подання не нова. І в цьому випадку її застосували, аби наголосити на важливості змісту перед формою в документалістиці.

Фото: Вікторія Верес